Катастрофа

Дні проходили за днями. Минуло більше року з того дня, коли «Гіпаріон» здійснив посадку на плато. Були завершені розбивка саду, лісу та парку, добудовані оранжереї. Меліса і Мао знайшли цілий ряд видів місцевих рослин, придатних людям в їжу. Виявилося, що в місцевих лісах домінуючими видами є схожі на бамбук рослини. Меліса висловила припущення:

— В земних лісах найбільш молодою групою рослин є родина Злакові. На Землі це переважно трав’янисті рослини, і лише один вид – бамбук є єдиним видом деревовидних злакових. Тут же їх сотні видів. І тисячі видів трав’янистих злакових. Схоже тут рослинний світ досяг вищого рівня розвитку ніж на Землі.

— ДНК всіх живих істот підозріло нагадує земну. Ну не можуть на двох віддалених одна від одної на мільйони світлових років планетах виникнути ідентичні організми, – підтримав її Мао.

— Ви вважаєте що живих істот сюди завезли із Землі?

— У мене немає жодного іншого пояснення тому, що ми тут спостерігаємо. Тут є майже всі аналоги існуючих на Землі груп рослин і тварин, є також аналоги вже давно вимерлих, але які існували на Землі в доісторичні часи. Наприклад звірозубі рептилії, рептилії підозріло схожі на дрібних динозаврів, крім молюсків у морській воді процвітають брахіоподи.

— Але ж не всі вимерлі на Землі групи живих істот збереглися тут? – засумнівався Роман.

— Вірно.

— Можливо тут навіть є люди, – додав Роман.

— Люди?

— А той білий храм чи палац який ми бачимо з висоти. Дуже зовні нагадує мені одну земну будівлю…

— Перлину Індії Тадж-Махал, – завершила його думку Акгюль.

— От би поглянути хто там живе. Здалеку дуже нагадують людей. Але зблизька ми їх не бачили.

Геологи, які ретельно досліджували гірські породи, бурили свердловини стверджували, що порід органічного походження взагалі не зустрічалося до певного проміжку часу. Планета була абсолютно мертвою, та раптом, приблизно триста мільйонів років тому відбувся ніби вибух життя. Таке враження, що воно з’явилося одночасно у воді та на суходолі і відразу у великому видовому і чисельному різноманітті. Цього ніхто не міг пояснити.

— У всіх відомих нам світах життя спочатку з’являється в океані. Спершу це примітивні одноклітинні істоти, потім виникають багатоклітинні. Згодом воно виходить з води на суходіл і завойовує його. Ми зустрічали планети, де живі істоти були на різному рівні розвитку, але повсюди одна і та ж сама картина – поява у воді і вихід на сушу, розвиток від найпростіших організмів до складніших. Але тільки не тут. В цьому світі все ніби виникло одночасно, крім організмів найвищого рівня, вони з’явилися з часом, через мільйони років – говорив Мао.

— Дійсно на планеті тоді триста мільйонів років тому не було життя, може його сліди виявити важко? – спитав капітан Кларк.

— Ні, це виключено. Живі організми, навіть якщо вони не мають твердого скелета або оболонки залишають сліди – поступово змінюється структура та склад порід. А тут чітка та різка межа. До неї життя немає взагалі, вище неї воно буяє повсюди.

— Ти хочеш сказати, що триста мільйонів років тому живих істот із Землі сюди завезла якась високорозвинена прадавня цивілізація?

— Саме так це виглядає. Проте є одна важлива деталь яка руйнує цю версію. В той час рівень розвитку життя на Землі був значно нижчим ніж той що з’явився на цій планеті.

— Збожеволіти можна, так можна і до віри в надприродну силу звернутися, – відповів капітан Кларк.

— Мені треба летіти, гелікоптер нас чекає, та й світанок незабаром – сказав Мао.

Мао Янг попрямував до ангара, поруч з яким вже запускав двигун гвинтокрил, за кермом був Роман. Як тільки за Мао закрилися двері, апарат злетів і раптом через кілька хвилин зник, ставши ніби повністю прозорим. Увімкнувся маскувальний камуфляж.

На небі вже згасали останні зорі, коли Роман їх висадив на галявині серед лісу. Вертоліт відразу ж злетів і зник у небі. Команда поверталася на це місце вже другий тиждень. Бур вже встиг заглибитися на кілометр. Тут же в наметі стояли запаковані стовпчики добутих порід. Над ними чаклував Тума. Подольський спитав:

— Ну що нового.

— Та все та ж картина. До певної межі явні сліди життя, а потім нижче певного рівня вони зникають.

— А ти як ніч тут провів, не холодно?

— Та що ти, тут навіть вночі спека дошкуляє, не те що у нас на плато, там прохолодніше.

— Силове поле не вимикав ні на мить?

— Звісно ні. Тут часом хижаки пробігають. Велетенські хижі птахи.

Тума вказав на зелену стіну бамбукового лісу. Він вийшов з намету, не увімкнувши маскувальний костюм і зірвав стебельце бамбука поблизу невидимого купола силового поля.

І в цю мить хмара бамбукових палиць з блискучими металевими наконечниками вилетіла із зеленої стіни. Не долетівши до Туми, списи наштовхнулися на невидиму стіну силового поля і ніби відкинуті невидимою силою зникли в лісі. І тут же з гучними криками з лісу вискочила група чорношкірих людей у сірому одязі і розмахуючи довгими ножами накинулися на Туму. Геолог інстинктивно вихопив пістолет, налаштований на паралізуючі постріли і кілька разів вистрелив. До нього приєднався Подольський, який вискочив з намету. Обоє вони залили узлісся зливою паралізуючих зарядів. Невідомі так само раптово зникли в лісі, як і з’явилися. Семеро темних фігур залишилися лежати поблизу невидимої стіни силового бар’єру.