Космічні робінзони

«Гіпаріон» повис над плато, а потім став повільно знижуватись. Двигуни вимкнулись і корабель без жодного звуку знижувався на антигравітаційних установках. Нарешті він торкнувся майданчика та завмер. Згодом команда почала закріплювати корабель, щоб на випадок негоди він не зрушив з місця. Роботу закінчили, коли почало вечоріти.

— Капітане, я схожу на найвищу точку плато, – повідомив Роман.

— Гаразд, іди, тільки не затримуйся, скоро стемніє.

Роман пішов. Меліса звертаючись до капітана сказала:

— Ми можемо посадити тут справжній земний ліс та розбити сад, побудуємо закриті оранжереї, де ми зможемо вирощувати певні земні культури.

— З оранжереєю зрозуміло, але як ти збираєшся садити ліс та сад? Тут суцільний камінь.

— Немає проблем. Виріжемо в камені виїмки, подрібнимо породу, приготуємо штучний грунт, в який і посадимо дерева, кущі. Їх ми виростимо з насіння, яке є в лабораторії. Терасуємо схили.

— Треба збудувати ангар для корабля, щоб захистити його від негоди, – запропонував Жан Віктор.

— А де ми візьмемо матеріал для будівництва, в першу чергу метали?

Озвався доктор Лінь:

— Доведеться брати на супутнику планети. Сканування із зонда показало наявність великої кількості титану та алюмінію на поверхні. Є поклади ванадію, хрому, заліза. Виготовимо конструкції, зберемо їх та накриємо листами з титану та алюмінію.

— Непогана ідея. Займемося в першу чергу спорудженням поселення. Потім ангар і нарешті сад, ліс, оранжереї.

— Потрібна енергія. Нічого витрачати паливо корабля. Спорудимо та поставимо вітряки, сонячні батареї. А якщо дозволять умови спорудимо мініатюрну гідроелектростанцію, – подав ідею Адем.

Раптом на руці у капітана Кларка засвітився сигнал виклику комутатора і прозвучав схвильований голом Романа Крищенка:

— Всі негайно йдіть сюди, я хочу вам показати щось надзвичайно важливе.

Всі кинулись бігти вгору по схилу, де метрів за чотириста від них, на краю урвища майоріла фігура Романа. Скоро вони один за одним добігли на вершину. Ця частина плато була повернута в бік гірського хребта. Вечірні сутінки вже тінями лягли внизу по долині. Роман, тримаючи бінокля вказував рукою кудись вниз на схил гори порослої густим лісом. Там, над лісом звивався димок і світилися оранжеві вогники.

— Це багаття, там селище, – передаючи капітану Кларку бінокля сказав Роман.

— Думаєш розумні істоти? А може це лісова пожежа.

— Сумніваюся. Лісова пожежа як правило освітлює загравою небо, а тут лише вогники.

— Он ще, на схилі тієї гори, далі ще. Як мінімум три поселення, – додала Роберта.

— Цікаво, які ці істоти? Чи схожі на нас? – спитала дружина Юліана Сулими Зоряна?

— Логіка підказує, що живі істоти різних світів будуть відрізнятися, у всякому разі в усіх досліджених нами біосферах види різняться, – відповіла Меліса.

— Не будемо піддаватися надмірній цікавості. Спочатку облаштуємося на плато, а потім займемося дослідження місцевих розумних істот, якщо вони тут є, – вирішив капітан Кларк.

— Не завадило б дослідити місцеві види рослин, а раптом вони придатні в їжу, – додала Меліса Янг.

— Ти думаєш що місцеві види для нас не токсичні?

— Капітане, це цілком імовірно. Я проаналізувала ДНК рослин на плато і порівняла з базою даних. Комп’ютер вперто визначає їх ДНК як земну. Я вперше таке бачу. Хоча ми маємо справу з явно невідомим нам видом, але система визначає його як невідомий земний вид.

— Як таке можливо?

— Не знаю. Таке можливо в принципі лише в двох випадках: або збій системи, або біосфера планети має земне походження.

— Але ж ми знаходимося на відстані 2,7 мільйонів світлових років від Землі, в галактиці Андромеди.

— Я не можу пояснити цього факту. Ми перевіримо систему. Якщо причина не в технічному збої, тоді я не можу нічого пояснити.

— Гаразд, зачекаємо, зберемо побільше даних, тоді сподіваюсь все стане на свої місця.

Після вечері Роман вирішив ще раз вийти з корабля. Стояла ніч. Яскравий серп супутника сяяв на небі, відбиваючись у водному дзеркалі озера. Зірок на небі було набагато більше ніж можна було спостерігати із поверхні Землі. Галактика Андромеди мала значно більше зірок і була значно яскравішою ніж Чумацький Шлях. Малюнок зоряних скупчень відрізнявся від знайомого Роману земного небосхилу. Чужа планета, чуже небо, чужі зорі. І тридцять сім людей назавжди закинутих у цю чужу їм Галактику, без надії повернутися у свій рідний світ. І вони закинуті не лише у небувалу далечінь, а ще й відкинути на тисячі років у минуле. Там, на далекій Землі нині Кам’яний Вік. Цивілізація там виникне лише через тисячі років, ще тисячі пройдуть перш ніж люди освоять космічні перельоти. «Це я їх сюди закинув. Чи був якийсь інший вихід? Чи міг я вчинити інакше?» Відповіді не було.

Сонце лише показалося із-за горизонту, а команда «Гіпаріона» була вже на ногах. Після сніданку почалася робота з вибору місця для поселення. Потім частина команди зайнялася проектуванням споруд. Інші проектували майбутні сади, парки та оранжерею. Найлегше було спроектувати ангар для «Гіпаріона». Але як знайти та добути метал? Не бажаючи руйнувати екосистему планети, вирішено було відправити команду на супутник планети, де сканування виявило великі запаси алюмінію, титану, ванадію, заліза та магнію.