Бібліотека

За життя Вівіан відвідала багато бібліотек у різних куточках світу, але чомусь саме в цей момент згадалася бібліотека у стовбурі дерева. «Можливо, тут теж буде щось не менш особливе», — подумала вона.

Коли Лола відкрила потаємні двері, Вівіан вже готова була зробити перший крок, але побачене змусило її зупинитися.

Підлога дуже сильно відрізнялася від тієї, яка була в кімнаті: вона вражаюче нагадувала поверхню океану, що зачаровує своєю синьо-чорною глибиною, а вгорі, на місці стелі, було нічне небо, на якому замість зірок сяяли ліхтарики.

Посередині безкрайнього залу, прямо в повітрі, знаходилася велична сфера у формі планети Земля. Вона повільно оберталася, а навколо неї, немов супутники, літали сотні різних книг. Місця для читання були не менш дивними: ідеально круглі платформи з вулканічного скла та спеціальні крісла височіли над океанічною підлогою.

— Неймовірно, у мене перехоплює подих від такої краси, — прошепотіла Вівіан, розглядаючи рух книг-супутників. — Невже в такому місці може існувати щось подібне?

— Пропоную зайти, щоб переконатися в реальності, — відповіла Лола й першою ступила вперед.

Вівіан спочатку обережно торкнулася поверхні рукою і, лише переконавшись в її надійності, пішла слідом за Лолою.

Лола впевнено йшла до однієї з платформ, і ця впевненість потроху передавалася Вівіан.

— Це не схоже на ресторан. Поясни, як тут усе працює? — наздоганяючи дівчинку, запитала Вівіан.

— Не все можна пояснити логікою, — розважливо відказала Лола. — Деякі речі існують лише тому, що хтось вірить в їхнє існування.

— Тобто, щоб щось отримати, я маю вірити?

— Так.

Вівіан задивилася на одну із книг, яка саме пролітала повз, і мимоволі потягнулася за нею. Обрана книга лише на мить завмерла, а потім різко відсахнулася. Далі послідувало декілька поспіль спроб ухопити будь-яку книгу, щоб бодай щось почитати, та кожен раз завершувався невдачею. Лола не витримала такого тривалого перформансу і зімітувала кашель, яким нарешті відволікла Вівіан від невдалого «полювання».

— Я бачу, ти аж занадто наполеглива, та в цій бібліотеці так не спрацює, — спокійно зауважила Лола.

— Чому вони не йдуть до моїх рук? Я не хочу пошкодити жодну із них, лише почитати, — здивувалася Вівіан.

— Пропоную зайняти місця для читання, і я спробую пояснити, як влаштований цей світ.

Вівіан не стала сперечатися і слухняно зайняла запропоноване крісло.

— Лише у світі живих книгу обирає читач, у цій бібліотеці вибір робить саме книга.

— І жодна не захотіла мене обрати? — засмутилася Вівіан.

— Не поспішай, дай їм час придивитися до тебе.

Книги продовжували рух тільки по їм відомій траєкторії і на перший погляд здавалося — спеціально ігнорували відвідувачів. Вівіан уже хотіла запропонувати покинути бібліотеку, як раптом невеличка книжка в твердій чорній палітурці зі сріблястим написом наблизилася до обличчя Вівіан, а потім дозволила взяти себе до рук.

На обкладинці було лише одне слово, яке Вівіан раніше ніколи не зустрічала.

— «Абсор», — прочитала вголос Вівіан, і рух інших книг раптово зупинився.

— Що ти робиш? В бібліотеці не можна декламувати книги! — вигукнула Лола.

— Вибачте, я припустилася нечуваної помилки, — звернулася Вівіан до книг і до Лоли одночасно.

Ніби прийнявши вибачення, книги продовжили кружляти навколо планети.

Вівіан тремтячими руками розгорнула книгу, яка її обрала, і непомітно для себе занурилася в таємничу історію безіменного хлопчика та його мами.