Вдома у Лоли

На деякий час Вівіан навіть здалося, що вона ось-ось повернеться на святкування свого дня народження, але місто її не відпускало. Вулицями продовжували ходити люди з пусткою в серцях, і від цього навкруги ставало ще більше порожнечі.

— Куди ми йдемо? — немов крізь сон, запитала Вівіан.

— Ми йдемо до мене.

— У тебе є власний дім?

— Звучить надто дивно, і я б не назвала те місце домом, — знизала плечима Лола, — радше місце, де я інколи проводжу час.

Будинок Лоли зовні нічим не відрізнявся від своїх сірих сусідів, і тому Вівіан очікувала побачити щось подібне на готельний номер. Коли ж двері відчинилися, все виявилося інакшим. Темні меблі дивним чином поєднувалися з кольоровими диванними подушками, світильником, який нагадував зірку, та картинами, на яких було зображено багато-багато квітів.

— Якщо не подобається, одразу кажи, і я миттю приберу зайві речі.

— Нічого не потрібно змінювати, все красиво і мило одночасно, — Вівіан присіла з краєчку дивана і обійняла зелену диванну подушку, наче улюблену іграшку з дитинства.

— Не знала, що ти радітимеш таким дрібничкам, — стримано промовила Лола але було видно, що вона задоволена.

Вівіан заплющила очі і подумки спробувала повернутися до свого колишнього життя.

— Ти дуже сумуєш? — тихо запитала Лола.

— Я намагаюся себе відволікати, та серцю важко заборонити згадувати. Десь там без мене лишилися батьки та близькі друзі, і їх дуже не вистачає.

— Мені складно дається розуміння таких речей, — поміркувавши, промовила дівчинка. — Скільки себе пам’ятаю, я завжди була частиною міста, а місто — частиною мене.

— І ніколи не хотілося щось змінити?

— Бажання змін не виникає просто так, потрібні передумови, а я ніколи не існувала поза містом.

— Невже ніхто із людей, які опинялися тут, не намагався хоча б щось зробити?

— Якщо ти про спроби зупинити Поглинача, то було декілька сміливців, — відповіла Лола.

— І що з ними сталося?

— Вони раптово зникали після зустрічі з господарем. Якщо вони ще в місті, то найймовірніше стали прислужниками.

— Ніколи не стану прислужувати такому, як він, — рішуче промовила Вівіан.

— Я одразу, як побачила тебе, зрозуміла: ти не здасися так просто.

— Дякую за віру в мене, та що нам робити далі? — запитала Вівіан, відклавши вбік диванну подушку.

— Неможливо перемогти супротивника без інформації.

— А де знайти необхідну інформацію?

— Не тільки у людей є бібліотеки, у нас теж є своя, але, як ти здогадуєшся, не все так просто.

— Ваша бібліотека може не допустити до читання?

— Зараз сама все побачиш.

Лола наблизилася до шафи, яка була навпроти дивана, відчинила її та показала на таємні двері.

— Неймовірно! Дуже схоже на «Алісу в Задзеркаллі», — не втрималася Вівіан.

— Набагато краще, — заперечила Лола.