Глава 1

Сьогодні модуль з геодезії.Звучить не дуже,правда?Попри те,що в минулому семестрі в мене було 5 із цього предмету,це не скасовує моєї нелюбові до нього.Поснідавши і зібравшись,я швидко зачинила кватиру та побігла на зупинку.Шанси запізнитися підвищувались щосекунди.Чи то сьогодні доля вирішила наді мною змилуватись через геодезію чи то я швидко бігаю,в будь-якому випадку я все ж встигла залетіти в тролейбус.Прокомпостувавши білет,я сіла поруч вікна,щоб споглядати похмурий Львів.Погода сьогодні цілком описувала мій настрій-пасмурно і неприємно моросить.Попри це все,я любила Львів будь-яким,такої атмосфери як тут немає мабуть ніде.

Вдача сьогодні все ж не на моїй стороні,адже ми стояли в заторі вже 15 хвилин,а пара починалася через 20.Не запізнитися мені допомогло б хіба що чудо.Рухаючись близько 5 метрів за 5 хвилин,ми все ж виїхали із затору,а до моєї пари залишалось не так багато часу.

Ледь доїхавши до універу,я вибігла з тролейбуса найперша та вже за пів хвилини була у вестибюлі універу.Я навчалась в головному корпусі,який був найбільшим серед усіх інших,тому всіх аудиторій я не знала та загубитись тут було простіше ніж порахувати скільки буде тричі три.Влаштувавши собі справжній марафон,я все ж знайшла необхідну авдиторію та постукала у двері:

-Добрий ранок,вибачте за запізнення,у місті просто затори,-протараторила із задишкою від бігу я.

-Сідайте,Мія.Вам пощастило,що ми ще не розпочали писати модуль,-відповів викладач.

Я попрямувала на третю парту третього ряду до своїх двох подруг,але раптом викладач мене зупинив:

-Мія, сьогодні ми сидимо по двоє,на столі є листок із двома варіантам, знайдіть собі будь ласка інше місце.

Просто чудово,-подумала я, в той час як подруги проводили мене співчуваючими поглядами.

Вільне місце було лише поруч із якимось незнайомим мені хлопцем,якого я бачу взагалі перший раз у житті.

-Мабуть однокурсник,який прийшов перездати модуль,-подумала я та запитала:

-Можна?,-подивилась я на хлопця вказуючи на місце поряд із ним.

-Ніби є ще якісь інші варіанти,-відповів він, навіть не подивившись на мене.

Тип був не надто приємний.Та яка мені різниця,головне зараз це написати той зловісний модуль.

Приступивши до завдань,я зрозуміла,що більшість питань знаю,а отже не даремно вчила весь матеріал півночі.

-Ти або робот,або у твоєму вусі є навушник в який якийсь твій дружок диктує тобі правильні відповіді,-почула я від свого сусіда.

-Для того,щоб хоча б щось написати треба хоч щось знати,-відповіла я.

-Хамити ти вмієш краще ніж приходити на пари вчасно,-не вгамовувався хлопець.

-Передостання парта!Не заважайте своїм колегам працювати,-звернувся до нас викладач.

-Вибачте,-мовила я та продовжила писати.

-Ти так швидко строчеш,точно як робот,-через певний час знову заговорив до мене хлопець поруч мене.

-Слухай,яка тобі взагалі різниця як я пишу?швидко,повільно, байдуже.Просто не заважай мені,-звернулась я до нього.

-Які ми ділові.

-Я надаю перевагу на модулі писати завдання,а не сидіти і дивитись в стелю чи чіплятися до своїх сусідів по парті з дурними коментарями,-мовила я.

-То ти щей встигаєш дивитись що я роблю?,-ухмильнувся хлопець.

-Ще одне зауваження і передостання парта вийде із авдиторії,-знову наголосив викладач.

Просидівши в тиші ще 15 хвилин,я вже дописувала завдання.

І раптом почувся звук,ніби щось впало на підлогу і я мала рацію.Мій сусід який весь цей час сидів у телефоні,сховавши його під стіл,впустив його.

-Швидко забери,-підганяла його я,поки викладач не помітив,що саме впало.

-Та не кіпішуй,-варто було лише вимовити хлопцю ці слова,як раптом підійшов викладач та застав на гарячому:

-Молоді люди,я Вас попереджував.Мія та Дмитро,прошу покинути кабінет та залишити роботи.

-Це мій телефон,вона тут не винна,-мовив хлопець.

Дуже відчайдушно з його боку.

-Шум ви створювали обоє,тому прошу на вихід.

-Можна хоча б дописати останнє завдання,-просила я.

-Мія,я чітко виразився.Ви матимете шанс заробити додаткові бали на семінарах.

Не маючи вибору,я взяла свої речі та вийшла із авдиторії,а за мною, тепер вже як виявляється,Дмитро.

-Велике дякую.Ти не міг посидіти в телефоні після пари?Або хоча б для цього треба мати руки з того місця,-ледь не кричала я.

-Заспокійся,це ж не іспит.Чи ви в нас пані ботан,якій важливий кожний бал?

-Яка тобі взагалі різниця,що важливо мені,а що ні?Річ в тому,що нас вигнали із модуля.

-Ну не нас,а тебе.

-Чого б це лише мене?,-спитала я.

-Я тільки перевівся сюди, матеріалу,який ви вивчали не знаю і взагалі я тут перший день.Декан просто відправив посидіти на першу пару,щоб не пропускав наступні,-мовив Діма.

-Тепер ясно,чого я не розуміла хто ти,ти виявляється новенький.

-А в тебе виявляється найулюбленіша справа запитувати "яка тобі різниця?" і бути такою здогадливою?,-підняв правий кутик вуст хлопець.

-Сподіваюсь бачитись ми будемо лише на парах,містер дотепність,-вимовила я,розвернулась та пішла в сусідню кав'ярню,щоб якось витрати час який залишився до наступної пари.

-Сподівайся, сподівайся,адже це справжній подарунок долі бути в групі з таким красунчиком,-почула в слід я.

Який ж він самозакоханий!