Розділ 11

Коли Марка забирають на огляд, я купую собі каву з автомата і знаходжу диванчик у кінці коридору. Сьорбаю маленькими ковтками гіркий напій і розумію, що все якось неправильно відбувається. Я не повинна щось відчувати до цього хлопця, адже для нього все це лише гра. Але я відчуваю і, здається, навіть ревную…

Він такий неоднозначний, і його настрій змінюється, як погода за вікном. Не знаєш, чого наступної миті чекати. А коли заглядаєш трохи глибше у його душу, стає зрозуміло, що він просто маленький ображений хлопчик, який не отримав ту дозу любов у дитинстві, на яку розраховував.  

Мені його щиро шкода, і коли я говорила, що ми схожі, то не лукавила. Ми дійсно схожі, адже обоє знаємо, що таке втратити найріднішу людину. Але мені значно більше пощастило, як йому. У мене є тато, який завжди підтримає та захистить. А у нього немає нікого… Тато начебто хвилюється за сина, але переважно заклопотаний власними справами. Про Каріну взагалі мовчу. Сьогодні вона опустилася в моїх очах нижче плінтуса. 

Викидаю недопиту каву у сміття і знову повертаюся на диван. Марка немає хвилин двадцять, і за цей час встигаю практично заснути. Різко розліплюю повіки і бачу його перед собою. Сидить навшпиньки і мене розглядає. 

– Ти давно тут? –  намагаюсь пригладити волосся і не розумію, як могла заснути. 

– Не дуже, – спокійно відповідає. Помічаю у нього на руці пов'язку і розумію, що руку, швидше за все, таки зашивали. 

– Як ти? – питаю стурбовано. 

– Ти про руку зараз? – ледь помітно усміхається. 

– І про неї також, – встаю на ноги, і він встає. 

– Я в нормі, Юль. Поїхали додому, – Марк виглядає розбитим і втомленим. Першим прямує на вихід, а я за ним. 

До його будинку їдемо мовчки і так само мовчки заходимо у квартиру. Прихопивши чистий одяг, йду в душ і починаю думати над тим, де сьогодні буде спати хлопець. 

Коли повертаюсь у спальню, він уже міцно спить на іншій частині ліжка. Мені б прогнати його і постелити на підлозі, але я не роблю цього. Обережно лягаю на свою половину і вкриваюсь ковдрою. Спочатку складається враження, що не зможу заснути, але засинаю, щойно голова торкається подушки. 

Прокидаюся доволі пізно. Чую, як об вікна барабанить дощ, і не одразу розумію, де знаходжуся. У кімнаті прохолодно і похмуро, як на вулиці. Та найбільше мене цікавить не це. Марка поруч немає,  і я не знаю, де він. 

Одягаю джинси та футболку і йду на його пошуки. У вітальні працює телевізор, а сам хлопець сидить на дивані і клацає щось у телефоні перев'язаною рукою.

– Привіт! – вітаюсь і прямую до кавомашини. – Як твоя рука?

– Нормально. Сьогодні треба поїхати на перев'язку. Відвезеш? – питає.

– Звісно, – одразу ж відповідаю. – Ти снідав? 

– Ще ні, – говорить. – Поки ти спала, приходив мій тато. 

– І що? – дістаю з холодильника яйця та бекон, щоб приготувати яєчню. 

– Він не сердиться. Я сказав, що випадково розбив склянку, – пояснює. 

– Чому не скажеш, що це Каріна тебе спровокувала? – дивуюсь.

– Навіщо? Тато кохає її, як би дивно це не звучало, – знизує плечима Марк і сідає за стіл поруч зі мною. 

– Але ж вона тебе ображає. Він має бути на твоєму боці, – кажу твердо. 

– Юль, інколи ти сильно мене дивуєш, – сміється. – Допомога потрібна?

Марк киває на сковорідку, але від допомоги я відмовляюся. Та й чим він мені допоможе, якщо рука перев'язана? 

Після пізнього сніданку мені телефонує тато. Доводиться йти у спальню, щоб Марк не слухав нашу розмову. Я не соромлюсь тата. Мені соромно, що доводиться брехати йому про те, де я зараз знаходжуся. Виявляється, що повернеться він протягом наступного тижня. Поки що невідомо, якого саме дня це буде. 

Виходить, я не зможу довго залишатися тут. Якщо тато повернеться і дізнається, що я не ночувала вдома, буде скандал. Я тоді взагалі не зможу з дому виходити. Хіба що в універ і одразу назад. 

Після обіду везу Марка на перев'язку. Дощ ллє як з відра, тому доводиться їхати дуже повільно. Не хочу розбити дорогий автомобіль хлопця. Мені відробляти його три життя доведеться, але спочатку тато голову відірве. 

Поки Марка немає, чекаю його у коридорі. Знову п'ю несмачну каву з автомата і дивлюсь у вікно на те, як місто просто заливає водою. Хто б міг подумати, що саме так я буду проводити свої вихідні. У компанії Марка буду розбиратись з його проблемами. І найдивніше у всій цій ситуації те, що я не хочу додому. Зовсім.

– Я все, – Марк з'являється поруч, і я одразу дивлюся на його руку. – Все гаразд, принцесо. Не хвилюйся ти так. Лікар сказав, що жити буду. 

– Якщо жартуєш, отже, точно житимеш, – бурчу і першою прямую на вихід. До автівки доводиться бігти, але одяг та волосся все ж таки намокає. 

– Давай поїдемо в кафе. Пригощу тебе чимось смачненьким, – несподівано заявляє Марк, коли заводжу двигун.

– А давай! – хмикаю. Здається, я заслужила на смачний шматочок тортика чи морозиво. 

Їдемо в кафе, що знаходиться в центрі. Поки Марк йде у вбиральню, замовляю собі салат, шматок пирога і морозиво. Вирішую, що хлопець не збідніє, якщо заплатить за мене. Все ж таки я начебто його дівчина.