Розділ 10

Марк мене дратує! До божевілля просто! Ну як йому вдається за одну секунду з милого зайчика перетворитися на злого вовка? Ну, так, про зайчика я трохи переборщила, але факт залишається фактом. Я змушена знову їхати до його батьків, хоча зовсім цього не хочу. 

Поки мию посуд, Марк розмовляє про щось телефоном з Ромою. Коли ж зайнятись більше нічим, вмикаю телевізор і дивлюсь якийсь фільм. Шкода, що суті все одно не можу зловити, тому що всі мої думки зараз про цього засранця! 

– Ну що, їдемо? – питає Марк на початку шостої. 

Мовчки вимикаю телевізор і взуваю кросівки. Волосся так і залишаю у пучку, а косметикою не користуюсь. Якщо це сімейна вечеря, то можна не заморочуватися. А ще я хочу, щоб Марк мене злякався і ліг спати в іншій кімнаті. Впевнена, що в такому великому будинку їх вдосталь є. 

– Так і будеш мовчати? – питає, коли покидаємо межі міста. 

– А тобі що, поговорити кортить? – бурчу.

– Зараз ми зовсім не схожі на закохану пару, принцесо, – хмуриться Марк. 

– Не хвилюйся. Я чудово виконаю свою роль, – зовсім не природно усміхаюся і відвертаюся до вікна.

Біля будинку батька Марка багатолюдно… Я-то думала, що будемо лише ми, а тут людей двадцять щонайменше. Одразу шкодую, що одягнулася так просто і макіяжу не зробила. Єдине, з чим вдається впоратися – це пучок на голові. Волосся я таки розпускаю. 

– Твій тато говорив, що це буде сімейна зустріч, – сердито витріщаюся на спокійного Марка.

– І ти йому повірила? – хмикає хлопець і залишає салон. Мені нічого не залишається, як йти за ним, хоча я цього зовсім не хочу. 

Марк бере мене за руку, і ми разом йдемо до гостей на задній двір. Тут пахне димом і смаженим м'ясом, а ще лунає музика і сміх.

– Ну нарешті ви приїхали! – до нас виходить Каріна з келихом вина і чомусь найдовше затримує погляд на наших з Марком сплетених руках. Вона, як і минулого разу, фантастично гарна. У джинсовому комбінезоні та волоссям, зібраним у косу. 

– Добрий вечір! – вітаюся. Марк так взагалі повністю її ігнорує.

– Радий вас бачити! – Давид Вікторович міцно мене обіймає, і це доволі приємно. 

А от мій погляд торкається знайомої особи – і поганий настрій стає ще гіршим. Уявлення не маю, що тут забула подружка Марка, Ліза… Вона його що, переслідує? 

– Любі мої! – до нас поспішає Діана і почергово обіймає та цілує. – Ви така гарна пара, очей не відвести! Юлечко, Марк тебе не ображає? Якщо так, ти тільки скажи!

– Ні, не ображає, – вперше за вечір щиро усміхаюся. Діана дійсно дуже хороша і позитивна людина. 

– Твоє щастя, племінничку, – тицяє у нього пальцем. – Ходімо чогось вип'ємо, Юле! Вкраду тебе трохи у Марка!

Не встигаю нічого відповісти, а Діана вже бере мене за руку і веде за собою поміж гостей. Наливає нам у келихи вина й один передає мені. 

– Давай вип'ємо за знайомство! Мені здається, що Марку з тобою сильно пощастило! – випалює. 

Хочу відповісти, що це мені пощастило, щоб підтримувати нашу брехню, але бачу, як до Марка плавно підпливає Ліза в коротеньких шортах, і всі слова у горлі застрягають. Мовчки п'ю вино, хоча алкоголь, в принципі, не вживаю. Мене злить ця дівка, яка взагалі нічого не розуміє. Ще й Марк поводиться як мудак: усміхається їй і про мене точно забув. 

– Ліза давно за Марком бігає, – заявляє Діана, прослідкувавши за моїм поглядом. – Вони багато років знайомі. Батьки Лізи живуть по сусідству. 

– А Марк? – переводжу на неї погляд.

– А що Марк? – усміхається Діана. – Якщо він з тобою, то тут і так все зрозуміло. 

Ага, зрозуміло! Нічогісінько я не розумію!

Допиваю вино одним махом і, поставивши келих на стіл, повертаюся до парочки. Сама не розумію, що на мене находить, але діяти хочу негайно.

– А що тут відбувається? – обіймаю Марка за талію і притискаюся до нього усім тілом. Відчуваю на собі його здивований погляд, але не він мене зараз хвилює. Ліза кривиться, але залишати нас не поспішає.

– Ти заважаєш нам розмовляти, – цідить ця дамочка.

– Нарозмовляєтесь ще, – мило їй усміхаюсь. – Марку, я голодна. А ти?

– І я, – не розумію, чому Князів так широко усміхається. От мені зовсім не смішно. Він сам перехоплює ініціативу і кладе руку мені на плечі. – Ти схожа на тигрицю зараз, яка захищає своє. 

– Дурниць не говори, – бурчу. – Просто на тебе і цю дівку всі витріщаються. Що я мала робити?

Марк тільки хмикає і, здається, зовсім мені не вірить. Ми підходимо до столу і беремо собі усього по трохи. Після цього сідаємо за стіл і мовчки насолоджуємось соковитим м'ясом. 

– Можливо, нам таки вдасться втекти непоміченими? – шепочу Марку на вухо. 

– Так не хочеш тут залишатися? – усміхається. – У моїй квартирі краще?

– Вдома найкраще, але ж ти не відпустиш мене туди, – зітхаю. 

– Не відпущу. Кілька днів – і будеш вільною, – шепоче. 

Навпроти нас сідає Каріна, і я помічаю, як хороший настрій Марка миттєво розвіюється. Я ще першого разу помітила, що між ним і мачухою не надто теплі стосунки. Але зараз розумію, що все набагато глибше.