Розділ 9

Якщо до цього моменту я просто ненавиділа Князева, то зараз готова розірвати його на шматки. Он що вигадав! Спати разом! Ага, розбіглася!

Поки Марка немає, роблю ревізію його шафи. Знаходжу там чисту постільну білизну і роблю для нього імпровізоване ліжко просто на підлозі. Ділюсь однією подушкою, а ковдру знаходжу все в тій же шафі. 

Задоволена, лягаю на ліжко і вкриваюся ковдрою мало не під шию. В принципі, можна вдати, що я міцно сплю, коли повернеться Марк, але ж мені кортить побачити його реакцію. Саме тому рахую секунди до його повернення. Двері відчиняються в той момент, коли я практично засинаю. 

– Що за фігня, Юль?! – кричить Марк, а я підстрибую на місці від несподіванки. 

– Ти спатимеш на підлозі! – кажу з-під ковдри.

– Ага, розбігся! Мені дорога моя спина, а на цьому ліжку можна вкласти цілу футбольну команду! – Марк прямує до ліжка і падає на нього з іншого боку. Зручненько так розміщується, ще й шматок ковдри у мене забирає. 

– Гей! – кричу сердито. – Тоді на землі спатиму я!

Відкидаю ковдру і сама лягаю на підлогу. Одразу відмічаю, що тут дико незручно, але Марку я про це точно не скажу. Намагаюсь лягти так, щоб хоча б зранку відчувати власну спину, але виходить не дуже. 

– Ну чому ти така вперта, принцесо? – бурчить Марк і знову підводиться на ноги. Уявлення не маю, що він задумав, але тільки зараз помічаю, що на ньому лише спортивні штани та… більше нічого. 

– Ти що робиш?! – кричу розгублено, коли він підхоплює мене на руки. Від шоку хапаюся за його плечі й миттєво починаю горіти. 

– Рятую твою спину, підставляючи під удар свою, – бурчить і знову вкладає мене у ліжко. – Це буде на твоєму сумлінні, принцесо! Так і знай!

Марк не поспішає мене відпускати, а я зовсім забуваю, що мої руки досі у нього на плечах. Чомусь бентежусь під його прямим поглядом і не знаю, як бути далі. Напевно, Марк також щось помічає, тому що усміхається кутиками губ і таки відпускає мене. Сам лягає на підлогу і вкривається ковдрою. 

Мені здається, що мине п'ять хвилин і він почне жалітися на жахливі умови для сну, але час минає і я не чую його голосу. А тоді схиляюсь з ліжка і розумію, що він міцно спить. 

Тихенько встаю, щоб вимкнути нічник, і також повертаюсь на своє місце. На мить навіть шкода його стає, а тоді й сама засинаю, спокійним сном без сновидінь… 

Прокидаюся, коли за вікном високо світить сонце. Мені так тепло, наче під обігрівачем лежу. Намагаюсь перевернутись на інший бік, але розумію, що зробити це не так-то і просто. Наче щось, або хтось, тримає… 

Розплющую очі та бачу перед собою сплячого Марка. Його рука і нога на мені, саме тому й поворухнутися не можу. Лежу як ідіотка та очима кліпаю. Спочатку сподіваюся, що це просто сон, але коли відчуваю, що хочу в туалет, розумію, що це реальність. 

– Марку! – кричу щосили, і хлопець злякано зривається з ліжка, а тоді заплутується у простирадлах і падає на підлогу. – Як ти на ліжку опинився?!

– Я замерз і відлежав спину. Вибач, принцесо, але я не джентльмен, – заявляє, підвівшись на ноги. Мій погляд одразу опускається до його торса – і знову стає важко дихати. Ще й Марк наче не помічає, яка я збентежена, вирішує мене добити. – До того ж, виявляється, спати з тобою дуже навіть приємно. Шкода, що тільки спати.

Хапаю в руки подушку і кидаю в цього смертника. Марк вправно відвертається від удару, а тоді кидає подушку вже в мене. В результаті починається бій подушкою, і в якийсь момент Марк просто не розраховує сили та кидає подушку так, що я падаю на ліжко, а він опиняється зверху. 

Ми обоє важко дихаємо і чомусь зовсім не зважаємо на те, що моя футболка задерлася, а його голе тіло у мене перед носом. 

– Чудовий ранок, принцесо, – погляд Марка торкається моїх голих ніг і не лише їх. Я ж вкотре червонію, але, на щастя, все завершується в момент, коли хтось дзвонить у двері. 

Марк мене відпускає і залишає кімнату. Здається, він вже знає, хто це може бути. 

Чую голоси з вітальні й, не втримавшись, виглядаю туди. Бачу Рому, і він також мене помічає. 

– Привіт, Юль! Гарні ніжки, – широко усміхається, а тоді Марк стає так, щоб закрити мене собою. 

– Слину прибери! Юля не для тебе! – бурчить. 

– А що, для тебе? – хмикає Рома. 

– Здається, тобі час, – Марк не надто привітний господар. Він відправляє Рому і заносить у кімнату мою сумку. – Рома тачку пригнав. Можеш переодягнутись. Хоча… мені й так подобається.

Голосно фиркаю і виштовхую Марка у коридор. Сама ж швидко одягаю джинси та футболку, а волосся збираю у гульку. Хочу їсти, але не впевнена, що в холодильнику Князева знайдеться щось їстівне. 

– Я голодна! – кажу голосно, коли бачу в холодильнику лише воду. 

– Так давай у кафе поїдемо. У чому проблема? – Марк сидить на дивані у вітальні і гортає щось у телефоні. На щастя, він вже встиг одягнути футболку і домашні штани змінив на джинси. 

– І на обід у кафе? Вечеряти також там будемо? – дивуюсь. – Не простіше поїхати у супермаркет, купити продуктів і щось приготувати?