Розділ 8

Найгірше те, що всім, хто поруч зі мною, начхати на мене. Ніхто навіть не думає допомагати, і це жахливо. Блондин тим часом ще міцніше обіймає мене за талію, і це дійсно страшно. Ніколи в подібній ситуації не була, тому уявлення не маю, як врятуватись. 

– Треба усамітнитись, крихітко, – п'яно дихає мені в обличчя і, міцно схопивши за руку, тягне за собою поміж танцюючих. 

Панічно озираюсь навколо, сподіваючись побачити когось знайомого, але куди там. Блондин ніби на буксирі, тягне мене в коридор, але встигає зробити лише кілька кроків. Нас наздоганяє Марк і одразу ж намагається вирвати мою руку з захвату блондинистого ідіота. 

– Ти хто такий? – невдоволено кричить мій викрадач, і захват на моїй бідній кінцівці стає ще сильнішим. Він тягне мене до себе, але абсолютно неочікувано Марк б'є його кулаком в обличчя. Здається, блондин такого сам не чекав. Навіть руку мою відпустив і похитнувся. 

– Ти не тому дорогу перейшов, мудак! – Марк не дає йому прийти до тями. Відштовхує мене вбік, а сам кидається на мого викрадача з кулаками. 

Починається бійка, і мій страх стає ще більшим. Я ще жодного разу не бачила Марка таким злим, і те, як він завдає ударів супротивнику, говорить про те, що Князів вміє це робити. І, напевно, любить… показувати свою силу. 

На щастя, з'являються Рома і Настя. Рома одразу ж відтягує Марка від блондина, та й охорона клубу підтягується. Починаються розбірки, в яких я зовсім не хочу брати участі. Тягну Настю на вихід з клубу, тому що терміново хочу вдихнути свіжого повітря. 

– Як добре, що Марк вчасно встиг, – зітхає Настя. – Це ж треба було напоротися на цього ідіота! 

– А як Марк дізнався, що мені допомога потрібна? – дивуюсь. 

– Так я його покликала, коли цього блондина побачила, – відповідає Настя. – Він одразу ж помчав тебе рятувати. Герой!

Ага, герой! У мене перед очима все ще картина того, як Князів гамселить того блондина – і з'являється гіркота у роті. Ненавиджу насилля. І бачити таким Марка зовсім не хочу. 

Стоїмо ще кілька хвилин, і за цей час до клубу під'їхала поліційна машина. Я, звісно, сподівалася, що це не по Марка, але коли він вийшов на вулицю в супроводі охорони і того ж блондина з розбитим обличчям, зрозуміла, що нічого ще не закінчилося. 

– Ти як? – запитує Князів, зупинившись поруч зі мною. Тільки зараз помічаю, що йому також трохи дісталося. Губа розбита і подряпина на щоці. 

– Нормально, – бурчу. Марк здається таким, як завжди, але тепер я точно знаю, що він поганий хлопець. 

– Мене забирають у відділок. Рома відвезе тебе до мене, – заявляє, а я розумію, що це дуже погана новина. Якщо Марка заберуть, його тато скоро дізнається про це. 

– Можна мені з тобою? – випалюю перше, що в голову приходить. 

– Поліційний відділок не місце для хороших дівчат, – Марк клацає мене пальцями по носі, і один з поліціянтів веде його до автомобіля. Блондина вже посадили туди, і, швидше за все, просто зараз їх повезуть у відділок. 

– Я викличу тобі таксі, – поряд зупиняється Рома і передає мені ключі від квартири Марка. – Адресу Марк скинув тобі повідомленням. 

– Добре, – ховаю ключі в сумку та одягаю на плечі куртку Князева. Рома приніс мені речі, а сам повернувся у клуб. 

– Ти не проти, якщо я залишусь ще трохи? – питає Настя. 

– Звісно, ні, – відповідаю. – Повеселись тут. 

Ми прощаємось, і я сідаю в таксі, яке приїздить саме в той момент, коли з місця рушає поліційна машина. Прошу водія слідувати за нею, щоб знати, в який саме відділок повезуть “мого хлопця”. 

Не знаю, де я так нагрішила, але коли бачу той самий відділок, де головний мій тато, накриває якийсь істеричний сміх. Оплативши проїзд, залишаю автомобіль, і саме в цей час хлопців заводять всередину.

Роблю перший крок до входу, а тоді різко зупиняюся. Оглядаю свій прикид і дуже сподіваюся, що мене ніхто не впізнає. Я ж можу залишити все, як є  і поїхати до Марка. Впевнена: скоро його тато буде тут і звільнить свого сина. Тільки після цього Марк першим же рейсом полетить в Америку… 

Зітхаю і таки прямую до входу. Переступаю поріг і розгублено озираюся навколо. Треба якось знайти Марка, або того, хто буде вести його справу. Прямую коридором, стукаючи підборами, і мало не врізаюся носом у двері, коли ті несподівано відчиняються. 

Відступаю і бачу перед собою… Стаса!

– Юле? – хлопець здивовано розглядає мене з голови до ніг і, здається, не може повірити власним очам. – Ти що тут робиш? І чому… такий вигляд?

– Ти можеш мені допомогти? – можливо, Стас – це мій подарунок долі. Ну хто, як не він, може мені допомогти? 

– Щось сталося? – хмуриться хлопець. 

– Сюди Марка привезли… мого хлопця. Я не можу його знайти, – випалюю швидко. 

– Князева? – хмикає Стас і ще раз мене розглядає. – Тепер дещо стає зрозуміло. Але не все. Ходімо в кабінет. Усе розкажеш. 

Стас бере мене за руку і тягне за собою у невеликий кабінет. Садить за стіл, а поки готує мені чай, розповідаю про те, що сталося. 

– Ти можеш відпустити Марка? І ще, було б добре, щоб його тато не дізнався про цей інцидент, – прошу хлопця.