Розділ 7

– Мені додому треба. Відвезеш? – почуваюся дуже ніяково. Вибираюся з обіймів Марка і сідаю трохи далі, а то щось не подобається мені власна реакція на наші “обійми”. 

– Я чув твою розмову з татом, принцесо! – хитро усміхається хлопець. – Його не буде кілька днів, тому ти спокійно можеш до мене переїхати.

– Я вже сказала тобі, що цього не буде! – кажу твердо і підводжуся на ноги. – Хіба що ти знову будеш шантажувати мене тими фото. 

– Я ж обіцяв, що не буду, – Марк також встає і ховає руки в кишені штанів. – Юль, ну допоможи мені востаннє. Обіцяю, що чіплятися не буду. Ти ж того… не подобаєшся мені зовсім. 

Якщо таким чином Марк хотів мене заспокоїти, то зробив тільки гірше. Я ж то розумію, що він не прихильник правильних дівчат, але чути це від нього ось так прямо – неприємно. А може, справа не в цьому? Невже я хочу подобатися цьому хлопцеві? 

– Добре, я житиму у тебе, поки тато у відрядженні. Але це всього на кілька днів, – випалюю сердито. Сама не розумію, навіщо це роблю. Хочу довести Марку, що я також гарна дівчина і можу подобатися хлопцям, чи все набагато глибше? Можливо, я хочу сподобатись йому… 

– Дякую! – Марк на радощах міцно мене обіймає і навіть цілує в щоку, а я чомусь вкотре бентежусь. Ненавиджу себе такою, але нічого зробити не можу. – Зараз до тебе поїдемо, речі збереш. 

– Не поспішай так, – фиркаю і відступаю. – Речі я зберу, але поїду з ними до Насті. От звідти мене і забереш. 

– Без проблем! – здається, Марк згоден на все, лиш би я жила з ним ці кілька днів. 

Він таки привозить мене додому, і ми прощаємося біля під'їзду. Коли проходжу у квартиру, одразу помічаю, що тато тут був. Він забрав свої речі з вішалки, і в кімнаті усе догори дриґом. Тато завжди такий неохайний, коли треба швидко зібратися. 

Спочатку складаю все на свої місця і готую собі каву. Деякий час просто сиджу на кухні і думаю над тим, як докотилася до такого життя. Так багато, як за ці кілька днів, я за свої вісімнадцять років не брехала. І все через клятого Князева, який втягнув мене у свої дурнуваті ігри. 

Коли настає час обирати одяг для клубу, я розумію, що нічого потрібного у мене немає. Подібні місця я не відвідую, а весь одяг, який у мене є – занадто простий. Швидко збираю у сумку все необхідне для переїзду і набираю номер Насті. 

– У мене проблема, – випалюю, щойно вона піднімає слухавку. – Мені нічого одягнути в клуб.

– Так хіба ж це проблема? – сміється. – Їдь до мене. Підберемо тобі щось. 

Ну нічого собі! Хто б міг подумати, що все так швидко вирішиться. Підхопивши сумку, замикаю квартиру і йду сходами вниз. Настя живе в іншому кінці міста, де одні тільки новенькі багатоповерхівки. Розумію, що автобусом їхати буде довго, тому викликаю таксі. 

Почуваюся трохи ніяково, коли виходжу біля гарного будинку з панорамними вікнами. Набираю на домофоні номер квартири Насті, і вона відчиняє дуже швидко. Поки піднімаюся  ліфтом на дев'ятий поверх, розглядаю у дзеркалі своє відображення. Так невчасно згадую слова Марка про те, що я не в його смаку. Знову дратуюсь, тільки не впевнена, на нього чи на себе. 

Настя зустрічає мене радісно і проводить у своє житло. У неї однокімнатна квартира-студія. Дуже простора і світла. 

– А ти чому з сумкою? – здивовано витріщається на мій багаж. 

– Я сьогодні до Марка переїжджаю, – вирішую не тримати інтригу. 

– Ого! У вас все настільки серйозно? – сказати, що Настя здивована – це нічого не сказати. І я її розумію…

– Ага, – не хочу вдаватися у подробиці, тому що доведеться вигадувати чергову дурню. – Ти казала, що допоможеш мені з вбранням.

– А, точно! – Настя швидко забуває про мій переїзд і відчиняє шафу. – Що ти полюбляєш? Штани, сукні, комбези?

– Не знаю… – гублюсь від такого різноманіття. – А ти що порадиш? 

– Сідай! Зараз щось підберу! – хмикає Настя. Поки я сиджу на дивані, вона мало не з головою залізає у шафу. 

В результаті дівчина змушує мене одягнути сукню білого кольору з відкритим верхом без бретелей та мегакоротку. Ще й туфлі свої дає на високих підборах. 

– Треба ще макіяж! – випалює і дістає свою косметичку. У мене очі на лоба лізуть, коли бачу, скільки там всього. Ще пів години моїх страждань – і в результаті я не можу впізнати себе у дзеркалі. 

Волосся Настя накрутила, і тепер воно гарними хвилями спадає на плечі. А от макіяж додає мені якоїсь впевненості і робить моє обличчя не таким сірим, як зазвичай. 

– Ти така гарна! – задоволено протягує Настя. – А ніжки у тебе – відпад!

На таку заяву можу лише хмикнути. Я і сама не знала, що під звичайним одягом таку красу приховувала. Цікаво, як на мій новий образ відреагує Марк? Знову скаже, що я не в його смаку? 

Повідомлення від Марка приходить рівно о восьмій. Він просить скинути адресу, а коли роблю це, обіцяє приїхати через годину. 

Поки їдемо з Настею ліфтом вниз, страшенно хвилююся. Практично не впізнаю себе у дзеркалі, у яке зовсім недавно дивилася моя бліда копія. 

Виходжу на вулицю, тримаючи в руках свою сумку, і мало не натикаюсь на Марка, що стоїть біля під'їзду.