Розділ 6

Ранок п'ятниці приносить мені чергові проблеми. По-перше, треба їхати в офіс до батька Марка і просити за хлопця. Ну а по-друге, сьогодні ми з Марком маємо йти в клуб на вечірку. І якщо з першим ще можна якось впоратись, хоча мені й страшно до божевілля, то вечірка – це взагалі жесть!

Тато ніколи мене не відпустить, тут і гадати не треба. Доведеться мені відмовитися, адже це просто гра з вогнем, не менше. 

Як і обіцяв, Марк забирає мене перед лекціями. Сьогодні він у чудовому настрої, чого не скажеш про мене. Поки їдемо, хлопець вистукує по керму мелодію, що лунає з динаміків, і навіть підспівує. Мене ж дратує все, і хочеться повернутися додому. 

– Що це з тобою? – питає, коли, залишаючи автівку, я перечепилася ногою за поріг і мало не зустрілася носом з асфальтом. На щастя, хлопець встиг мене підхопити.

– Настрій поганий, – бурчу. 

– А конкретніше? – допитується Марк. Він бере мене за руку, і ми разом прямуємо до входу. Сьогодні я знову буду номером один по обговоренню, і це також не тішить. 

– Я не можу піти з тобою у клуб. Тато мене не відпустить, – пояснюю. – Вчора я припхалась додому у твоїй кофті, і довелося збрехати, що гуляла я не з подругою, а зі Стасом. 

– Так, стоп! Яким ще Стасом? – Марк зупиняється, і від його хорошого настрою не залишається і сліду. 

Доводиться швидко пояснити, хто такий Стас, і чим більше я розповідаю, тим злішим стає погляд Марка. 

– Стас – мій друг і підопічний тата, – додаю. – Пробач, але так вже склалося, що мій тато не любить мажорів, тому знайомити тебе з ним – не варіант.

– Тобто ти хочеш ще й цього поліціянта вплутати у наші стосунки? – сердиться Марк. 

– Про які стосунки ти говориш? – фиркаю. – Ти сам винний у тому, що все так заплуталося. Треба було іншу дівчину собі знайти, у якої немає тата – ненависника багатіїв! 

Марк мовчить, а я більше не маю, що йому говорити. Все дійсно занадто сильно заплуталося. Я-то сподівалася, що після витівки Марка все стане на свої місця і він дасть мені спокій, але ні… Стало тільки гірше.

– Потім щось вигадаємо, – бурчить, коли зупиняємося біля моєї аудиторії. – Не забудь про зустріч з татом.

Марк цілує мене в щоку і швидко йде геть, а я тільки зітхаю і заходжу в аудиторію. Настя одразу ж засипає мене питаннями щодо Марка, і доводиться розповісти їй про вчорашнє побачення. Крім неї, мене слухає ще й більша частина одногрупників. Чую навіть зітхання дівчат, коли кажу про танці на вулиці та прогулянку під дощем. 

– Здається, Марк таки визнав свою помилку, – трохи здивовано відповідає Настя. – Він однозначно в захваті від тебе, якщо так старався зробити ідеальне побачення. 

– Ага, – хмикаю, і, на щастя, приходить викладач. Знала б Настя, що насправді відбувається в голові у Марка, розчарувалася б у ньому до кінця. 

Коли закінчується перша лекція, викладач приголомшує нас заявою, що на сьогодні всі наступні лекції скасували. Я ще ніколи не почувалася такою злою. Поки всі раділи, що навчання не буде, я сердито кидала в сумку свої конспекти. 

– Ти чого? – питає Настя, помітивши, що я не в настрої. 

– У мене є одна справа, яку я готова відкладати до останнього, – пояснюю поверхнево. – Лекції скасували, тому доведеться зайнятися нею. 

– Шукай щось позитивне у цій ситуації, – усміхається подруга. – Ти зробиш цю справу і забудеш, як страшний сон. 

– І то правда, – хмикаю. 

Дорогою на вихід помічаю Марка і Рому. Вони також нас бачать і йдуть назустріч. Марк кладе свою руку мені на талію і цілує в щоку. Він однозначно щасливий, що лекцій не буде. Он як світиться. Навіть про Стаса забув, напевно. 

– Ну що, до зустрічі у клубі? – питає Рома, коли виходимо на вулицю. 

– Точно, клуб! – згадує Настя. – Юль, ти підеш?

– Не впевнена, – знизую плечима. 

– Звісно, піде, – втручається Марк. – Ми разом приїдемо. 

Здивовано витріщаюся на нього, тому що не розумію, що він знову вигадав. 

– Чудово! Давай тоді разом збиратися, – додає Настя. – Я наберу тебе, добре?

– Угум, – бурчу і сердито витріщаюся на Марка. 

Розходимося по автомобілях, і, тільки-но сідаю в салон Lamborghini, чекаю на пояснення від Князева. Їхати з ним у клуб – це останнє, чого мені хочеться. Останнього разу я відвідувала подібне місце ще вдома, наприкінці десятого класу. Мені не сподобалося, і я пообіцяла собі подібні місця не відвідувати більше. 

– Не розумію, чого ти злишся, – заявляє Марк, наче нічого не сталося. – Скажеш татові, що у Насті день народження. А ще краще – домовишся, що залишишся у неї на ніч. 

– А може, варто сказати, що свято у Стаса і на ніч я залишуся у нього? – кажу, і реакція Марка не змушує себе довго чекати. Він сердито витріщається на мене, а я мило йому усміхаюся. Люблю його злити. Напевно, це у нас взаємно. 

Дорогою в офіс компанії його батька Марк розповідає, що піде разом зі мною. Це трохи неочікувано, адже я думала, що він звалить всю відповідальність на мене.