Розділ 4

Невпевнено прямую у бік стоянки і проклинаю Марка всіма можливими способами. Оце він підкинув мені свиню, нічого не скажеш. Уявлення не маю, як тепер бути, тому вирішую діяти залежно від ситуації. 

Діана вже чекає мене біля білосніжного Mercedes і, коли наближаюся, міцно обіймає. Мені неприємно від того, що доводиться їй брехати. Діана виглядає найбільш нормальною з усіх членів родини Марка. 

– Давай пообідаємо десь, – говорить, тримаючи мене за плечі. 

– Добре, – киваю, і ми сідаємо в автомобіль. 

– Марк не з'являвся? Я не можу до нього додзвонитися, – Діана вправно керує автівкою і встигає кілька разів глянути у мій бік. 

– Я також, – перша брехня. – Впевнена, що йому соромно потрапляти нам на очі. У нього будуть проблеми, Діано? Якщо тато побачить це відео… 

– У нього вже проблеми, – хмикає жінка. – Давай не будемо про нього. Просто проведемо добре разом час. Хочу, щоб ти розвіялася. 

Ми обідаємо в кафе, і Діана постійно розпитує у мене про все на світі. Мабуть, таким чином вона хоче, щоб я не думала про Марка, а я і так не думаю. У своїх проблемах нехай сам розбирається. Наступного разу буде думати головою, а не чимось іншим. 

Після обіду Діана везе мене додому. На прощання міцно обіймає і просить триматися. Вже вдома почуваюся мерзенно, адже влізла у все це лайно вслід за Марком. 

Сьогодні він так і не телефонує. Я також його не чіпаю, сподіваючись, що на цьому наша гра закінчилась. Просто далі вдавати, що ми разом, немає сенсу. Ніхто у це не повірить, як би Марк не намагався виправити ситуацію. 

В універ мене знову відвозить Рома. Коли бачу його біля свого будинку, навіть не дивуюся. 

– Що там з Марком? – питаю, коли автомобіль рушає. Не скажу, що мені дуже цікаво це знати, але розмову підтримувати треба. 

– Скоро сама все дізнаєшся, – хмикає Рома, і інтонація його голосу зовсім мені не подобається. – Марк готує тобі сюрприз.

– Навіщо? – дивуюсь.

– Йому терміново треба виправити ситуацію, – пояснює хлопець. – І тільки ти можеш йому допомогти. 

Ну, просто супер! І чому я сподівалася, що на цьому все закінчиться?

Коли ми паркуємось біля універу, я одразу помічаю велике скупчення студентів. Серцем відчуваю, що щось тут не так, і мої припущення підтверджує Рома, який широко усміхається.  

– Скажи, що це не Марк, – повертаю голову в бік Роми. 

– Тоді я краще буду мовчати, – хмикає і першим залишає салон. Мені ж нічого не залишається, як зробити те ж саме. 

Ми разом прямуємо до натовпу, а коли наближаємось, студенти розступаються, і я бачу Марка з величезним букетом червоних троянд у руках. Невже він реально думає, що таким способом можна повернути дівчину? 

– Юле, пробач мені, ідіотові! Я дуже тебе кохаю і хочу загладити свою провину! – кричить цей актор без Оскара, а я ледве стримуюсь, щоб не закотити очі до неба. – Ти – найкраща дівчина у світі! Дай мені ще один шанс!

Ага, біжу і спотикаюся! Розумію, що всі чекають якихось дій з мого боку, і я дію… Просто розвертаюся і йду до універу. А що? Всі думали, що я ось так просто пробачу зраду? Навіть якщо все це гра, у мене також є гордість, і Марк має це розуміти!

– Ти молодець, Юль, – хвалить мене Настя, коли зустрічаємось біля аудиторії. Виявляється, що вона все бачила через вікно. – Давно час цього Марка на місце поставити!

– Угум, – бурчу, тому що сказати дійсно нічого. 

Після двох лекцій напруга трохи спадає, але йти в їдальню не наважуюся. Навіть не сумніваюся що черговий “сюрприз” чекає на мене там. 

Йдемо з Настею на вулицю, але дорогою мене зупиняє Рома. За його виразом обличчя розумію, що нічого хорошого чекати не варто. 

– Юль, Марк чекає на тебе у їдальні, – говорить весело. – Ти маєш розуміти, що не варто відмовлятись. 

– Чому ти допомагаєш Марку? – злиться Настя. – Він вчинив жахливо, і Юля має повне право його ігнорувати. 

– Насте, не лізь, – бурчить Рома. – Юль, ти йдеш?

– Ходімо поглянемо, що він знову вигадав, – кажу Насті. В принципі, мені також цікаво, якою буде його друга спроба.

Перше, що мене дивує, коли ми заходимо в їдальню, що тут, окрім нас і Марка, нікого немає. І це в сам час пік, коли голодні студенти штурмують роздачу…

За центральним столом сидить Марк, а на столі кілька страв явно не зі студентської кухні. Романтичний обід в їдальні? Серйозно?

– Пішли, Насте, їм треба поговорити, – Рома забирає сестру, і двері зачиняються у мене за спиною. 

Я ж продовжую стояти на місці, склавши руки на грудях, і чекаю, що далі вигадає Марк. Коли хлопець розуміє, що я наближатися не збираюся, підводиться на ноги і наближається. Сьогодні Марк виглядає значно краще, але це тільки поверхнево. 

– Навіщо все це? – питаю стримано.

– Я маю добитися твого пробачення, принцесо, – сміється кутиками губ. – Пообідаємо?

Розумію, що мені гірше від цього не стане, тому сідаю за стіл, а Марк – навпроти.