Глава 32

Відьма втомлено поглянула на герцогиню, яка схвильовано схилилася над непритомним сином, і лише важко зітхнула. Вона почувалася настільки виснаженою, що не мала сил навіть ворухнутися. Проте спокійно перепочити їй так і не дали.

Шкірою Тесс відчула, як простір довкола здригнувся. Привиди, які роками були ув'язнені демоном і живили його своєю силою, загули всі разом, прагнучи жаданої свободи. Відьма із зусиллям піднялася, випросталася й подивилася своїм магічним зором угору. Вона чітко бачила, як десятки безтілесних душ здіймаються в єдиному, сяючому вихрі над дахом маєтку.

І раптом Тесс завмерла. Вона обернулася, відчувши, як глибоко під земляною підлогою стогне ще одна душа. Вона відчайдушно намагалася видертися з полону саме в тому місці, де століттями сидів демон.

- Лапуся, ходи-но сюди, - тихо покликала відьма духа-охоронця. – Допоможи, будь ласкава. Витягни його...

Лапуся радісно мявкнула й миттєво пірнула мордою в м'яку землю. За мить вона з зусиллям витягла на поверхню понівечену, зранену душу чоловіка, яка була суцільно обліплена чорною, смердючою нечистю. Тесс нахмурилася, здогадуючись, що перед нею – той самий старий герцог, який за життя жорстоко вбивав людей.

Але, придивившись пильніше, відьма прищурилася й кивнула духу:

- Лапусю, очисти з нього цю погань.

Дух тільки того й чекав. Вона грайливо почала зубами здирати та жадібно пожирати липку нечисть. Душа чоловіка при цьому важко стогнала, але на очах очищалася й навіть випросталася. Коли Лапуся закінчила, перед Тесс постала висока постать старого герцога Вільта. Він дивився на відьму спокійними, глибокими й холодними очима.

Тесалія примружилася, як і належить темній відьмі, зчитуючи всі гріхи та чорні плями на його аурі. І, як не дивно, вона не бачила на чоловікові важкого тягаря навмисних вбивств.

- Дивно... – промовила Тесс, схиливши голову. – На твоїх руках немає крові цих людей. Чому?

- Тому що це був не я, - спокійно й тихо відповів старий герцог. – Я майже не пам'ятаю останні роки свого життя. Демон повністю підкорив моє тіло, ув'язнив і мучив як мене, так і моїх слуг...

- А свою смерть ти пам'ятаєш? – прищурилася відьма, добре знаючи – душі не брешуть.

Дух старого навіть злегка посміхнувся, а в його очах промайнула непідробна вдячність:

- Я мріяв про смерть кожної секунди після того, як прокляте зло залізло в моє тіло. Я був безмежно вдячний своєму онуку Ворону за сміливість. Він звільнив моє тіло. На жаль, не мене самого…

Відьма хотіла розпитати більше, але в цей момент спокійну розмову перервав розпачливий, дикий крик жінки. Стара герцогиня, припадаючи до грудей Алекса, почала завивати й голосно кликати відьму:

- Тесс! Тесс, благаю, допоможи! Він не дихає! Він не приходить до тями!

Тесалія різко повернулася й нахмурилася. Вона з жахом побачила, як понівечена, зранена іклами демона душа Алекса повільно, струмочком розвіюється й починає остаточно покидати своє тіло.

Відьма голосно й витіювато вилаялася, забувши про всі пристойності, і швидко кинулася до непритомного Алекса. Вона намагалась зупинити витік життєвої енергії, тягти душу назад, мало не запихаючи її в тіло, але природа її власної сили була зовсім іншою. Вона не являлась цілителем і не лікувала душі, а темні відьми, як відомо, майстри проклять, знавці нечисті та провідники в смерть, а аж ніяк не цілителі. Рятувати зранені, виснажені душі вона просто не вміла.

- Тільки спробуй втікти від мене, уперте створіння! – процідила вона крізь зуби, відчуваючи, як душа лорда буквально вислизає крізь її пальці.

Збираючи останні краплі свого магічного резерву, Тесс почала гарячково сплітати магію. Наче сріблястий павук, що плете міцне павутиння, вона обмотувала напівпрозорими нитками зранену душу Алекса, формуючи довкола тіла щільний, сяючий кокон, аби силою втримати її всередині.

Це вимагало неймовірних зусиль. Коли остання нитка закріпилася, відьма важко знесилено осіла прямо на холодну землю поруч, задихаючись від магічного голоду. В очах темніло, а тіло стало важким, мов каміння.

У цей момент до підвалу, захекавшись і стукаючи чоботами по сходах, вбіг Ворон. Його очі більше не сяяли потойбічним світлом – дар бачити духів і магічні потоки, який йому тимчасово дала Тесс, остаточно згас. Це був вірний сигнал того, що навіть таке просте заклинання відьма була не здатна підтримувати.

- Що сталося?! – перелякано вигукнув герцог, переводячи погляд з блідої матері до непритомного брата й виснаженої відьми. – Алекс?!

- Менше слів, Вороне... – глухо, майже пошепки промовила Тесалія, важко спираючись ліктем на камінь і намагаючись підняти голову. – Хапай його... неси в спальню.

Ворон миттєво підскочив, бережно підхоплюючи нерухоме тіло брата на руки.

- І негайно відправ слуг за цілителем! – збираючи останні сили, суворо наказала Тесс, розлючено хмурячись.

- Я... я зараз же відправлю вершників до столиці! – гарячково закивав герцог, випрямляючись із братом на руках.

- Не тягни… У нас в запасі не так багато часу, - процідила відьма, потираючи скроні. – Я ув’язнила його в тілі, але це ненадовго. Якщо цілитель не змусить Алекса знову хотіти жити, ця душа просто відправиться за межу, а тіло загине…