Глава 30

Стягнувши важке тіло Алекса назад у похмурий підвал, Тесалія швидко перемалювала пентаграму, змінюючи руни на потужну магічну пастку. Разом із Вороном вони втягнули тіло лорда в самий центр накресленого кола, після чого відьма прочитала древнє заклинання. Випускаючи свою силу.

Для звичайного смертного довкола нічого не змінилося, а от маги могли б побачити, як над Алексом зімкнулися напівпрозорі грати магічної кліті, які суцільним куполом огородили його з усіх боків.

У цей момент демон всередині тіла лорда почав прокидатися. Його червоні очі дико спалахнули, а з пащі вирвалося сердите шипіння. Він смикнувся вгору, але з розмаху наштовхнувся на прозору перепону, яка боляче обпекла його магічними іскрами.

- Ти не втримаєш мене, відьмо! – заревіла істота грубим голосом Алекса, у якому лунала звіряча дикість. – А спробуєш мене вигнати – я розірву його душу на шматки! Я знищу це тіло у вогні і стражданнях! Він належить мені, і я нікуди звідси не піду!

- Спи, кудлатий, - холодно відповіла Тесс і різко притиснула долоню до краю малюнка.

Магічна кліть спалахнула яскравіше, і під дією заклинання сну демон, важко проклинаючи все на світі, знову завалився на земляну підлогу, поринувши у важке безпам'ятство.

- Боже мій... Що ж я наробив... Це все через мене! – бідкався поруч Ворон, у розпачі стискаючи долонями скроні. – Тесс, я благаю вас... тільки не розповідайте матері! Вона цього не витримає, вона й так ледь ожила після хвороби!

Тесалія повільно повернулася до герцога й суворо нахмурилася. У її сірих очах промайнула така важка, стара втома, що Ворон мимовільно знітився і занімів.

- Герцогу, подорослішайте нарешті та навчіться відповідати за свої вчинки, - спокійно відповіла відьма.

Ворон в цей момент навіть рота відкрив від здивування. Ці слова й сам тон прозвучали настільки зважено, глибоко й по-дорослому, що в голові чоловіка вперше закралася чітка думка: ця дівчина зовсім не та, за кого себе видає. Усі її дії, розважливість під час смертельної небезпеки й ця владна сила в голосі точно не належали юній особі.

- Я розповім усім, кому вважатиму за потрібне, - продовжила Тесс, розправляючи сукню. – Бо якщо ми залишимо це в таємниці, ваша мати чи слуги ненароком зайдуть сюди, пошкодять лінію пентаграми й випустять Алекса. Або самі заступлять за край і будуть убиті. А поки… залишіться тут, біля брата, і слідкуйте, щоб навіть миша не підійшла до кола. А я піду до дворецького та за амулетами.

Тесалія впевненим кроком попрямувала до виходу з підземелля. Покинувши вогкий підвал, вона йшла порожніми коридорами, і голова була зайнята складною задачею: як викурити древнього демона, не зачепивши й не пошкодивши при цьому тонку, схильну до упертості та істерик душу Алекса.

На мить відьма зупинилася біля високого вікна й задумливо подивилася на сонячне проміння.

«А може... залишити все як є?» - промайнула в голові раптова, темна думка.

Адже це була б просто ідеальна, вишукана помста. Ця сама душа в одному з минулих життів уже зраджувала її. Вона довела Тесалію до інквізиторського вогнища й мало не знищила остаточно. Чому б зараз не дати демону просто зжерти її колишнього кривдника?

Тесс хмикнула, фиркнула й кумедно покрутила головою, відганяючи від себе ці спокусливі мрії.

- Ні, так буде надто нудно, - тихо посміхнулася вона сама до себе.

Відшукавши в головній залі стривоженого дворецького, відьма наказала йому негайно виставити біля важких дубових дверей підвалу озброєну варту й суворо заборонити будь-кому спускатися вниз під страхом негайного звільнення. Словам своїм вона додала магічного впливу, аби не виникало зайвих запитань та непокори.

А далі Тесалія попрямувала до своєї кімнати, де на столі лежали залишки нещодавно закуплених магічних амулетів, накопичувачів та ритуальних предметів. Щоб витягнути демона з людського тіла і не вбити його господаря, необхідна була гігантська кількість сили... Дуже багато магії, абсолютна концентрація і лише одне-єдине, але палке бажання...

Прихопивши всі необхідні амулети й накопичувачі, Тесс поспіхом вирушила назад до підвалу. Проте в коридорі її перехопила схвильована Алісія. Очі герцогині наповнились тривогою, а пальці нервово смикали шовк сукні.

- Тесс! Що відбувається? Чому біля підвалу варта? Де Ворон і Алекс? – засипала вона відьму запитаннями.

Тесалія на мить зупинилася, переводячи подих:

- Я намагаюся знищити нечисть, що засіла в Алексі. На жаль, я не врахувала, що вона аж так сильно в'їлася в його тіло й енергетичні канали. Тож тепер доведеться добре попрацювати. Герцог зараз там, допомагає мені.

Алісія розуміюче кивнула, але коли Тесс вже зробила крок далі, герцогиня раптом подалася вперед і схопила відьму за рукав:

- Візьми мене з собою! Будь ласка, Тесс, я повинна бути поруч!

Тесалія призупинилася й пильно подивилася на жінку. На обличчі Алісії на мить промайнула ледь помітна, але виразна тінь. Відьма навіть нахмурилася, одразу зчитавши цей вираз обличчя: герцогиня просто ревнувала чоловіка, який проводив надто багато часу наодинці з привабливою відьмою в темному підземеллі.

Тесс легенько посміхнулася й кивнула сама собі: справді, не варто було породжувати непотрібні ревнощі на порожньому місці.

- Добре, ходімо, - спокійно промовила вона.

Коли жінки спустилися, у підвалі вже лунали люті крики та моторошна лайка. Демон у тілі Алекса остаточно отямився й тепер шаленів у магічній клітці. Побачивши, як Алісія злякано ахнула й смикнулася в бік візка, намагаючись кинутися на допомогу каліці, Тесс швидко простягнула руку й легенько торкнулася її скроні.

- Дивись уважніше, - тихо шепнула відьма.

Тесалія дала герцогині можливість побачити справжню суть речей за допомогою магії. Очі Алісії розширилися: замість звичного Алекса вона побачила гігантську чорну і кудлату потвору з ікластою пащею та червоними очима, яка злісно виглядала з людського тіла.