Глава 29

Відьма, герцог і Лапуся стрімко кинулися вслід за згустком темряви, що вихором вирвалася з підземелля.

- Тесс, пробач! Я не хотів! Я просто перелякався за брата і... я все зіпсував! – пробігаючи сходами, наче божевільний, кричав Ворон голосом, наповненим жалю.

- Заткнися! Зараз не час для твоїх шмарклів! – на бігу відрізала відьма, важко дихаючи.

Герцог навіть з кроку збився, вперше почувши до себе таке фамільярне відношення, але добре розумів його причину, тож не став обурюватись та згадувати про манери. Зараз було явно не до них.

Лапуся магічною тінню випереджала їх обидвох, велетенськими стрибками долаючи сходинки та з загрозливим гарчанням вискакуючи на перший поверх.

Коли Тесалія нарешті вибігла з похмурого підвалу у світлий хол, її очам відкрилася моторошна картина. Посеред кімнати у своєму візку спокійно сидів Алекс. Його постать більше не здавалася безпомічною: плечі розправилися, а в колись пронизливих фіалкових очах тепер вирувало та палало темне, червоне полум'я. Демон укорінився в його тілі глибоко й міцно, поспіхом вибудовуючи захисний багряний щит навколо душі лорда, щоб його неможливо було дістати звичайним вигнанням.

Напроти візка притислася до підлоги Лапуся. Вона вигнула спину, її шерсть стояла дибом, а з роззявленої пащі виривалося люте шипіння.

Проте чоловік у візку лише повільно, зверхньо перевів погляд з духа на відьму. На його губах розквітла крива, нахабна посмішка, у якій демонічне глузування перепліталося з власною упертістю Алекса.

Тесалія зупинилася за три кроки, важко дихаючи та впираючи руки в боки. Вона розлючено скреготнула зубами, а з долонь усе ще зривалися дрібні магічні іскри.

- Ну що, моя люба відьмочко? – хмикнув Алекс, вільним рухом поправляючи манжет сорочки. Його голос звучав звично, але в ньому з'явилося моторошне, подвійне ехо. – Ти так прагнула отримати мене в чоловіки? Вітаю, тепер ти отримала трохи більше, ніж розраховувала.

- Вийди з нього, потворо, поки я не випалила тебе разом із цим тілом, - глухо процідила Тесс, примруживши сірі очі.

- Ох, як страшно! – демон у тілі Алекса награно приклав долоню до грудей і розреготався – низьким, хриплим сміхом. – Спробуй! Але ж ти не зробиш цього, правда? Ти ж так бережеш свого солодкого лорда. А я тепер сиджу тут достатньо глибоко. Вдариш по мені – і його душа розсиплеться на попіл раніше, ніж я взагалі відчую біль.

- Алексе... ні... – із запізненням вискочив із підвалу Ворон, схопившись за голову. – Що я накоїв... Боже, Алексе, змагайся з ним!

- Замовкни, Вороне, - кашлянув Алекс, а його очі на мить спалахнули ще яскравіше. – Твоя безвідповідальність і боягузтво й так вже зробили достатньо. Можеш подякувати своїй відьмі за цей чудовий подарунок.

Тесс повільно видихнула, опановуючи лють. Потім раптом склала руки на грудях і... легенько посміхнулася, зустрівшись поглядом із червоними вогнями в його очах.

- Знаєш, кудлатий... – тихо й соковито мовила відьма, зробивши один повільний крок уперед. – Ти думаєш, що знайшов собі надійну схованку та здобув важіль впливу? Але ти припустився фатальної помилки. Ти заліз у тіло чоловіка, який навіть ходити не здатен.

- А, ти про це? – хмикнув демон, схопивши здоровенною лапою малу нечисть, що давно присмокталась до тіла Алекса і висмоктувала з нього сили, руйнуючи енергетичні канали кінцівок. Та демонстративно жбурнув його прямо у Лапусю, що одразу ж зчепилась з нечистю в битві. – Ну ось. Проблема вирішена. З таким сильним джерелом магії, як у цього тіла, енергетичні потоки скоро відновляться і зупинити ти мене вже не зможеш.

Демон тихо, глухо засміявся вустами повністю підкореного Алекса. Сміх лунав неприродньо, з потойбічними нотками, від яких ставало не по собі. Спершись руками на підлокітники візка, він повільно, із видимим зусиллям почав підніматися, витягуючи слабкі ноги. Чоловік, який роками був прикутий до крісла, зараз робив свої перші хиткі рухи ступнями, відчуваючи, як сила нечисті гарячим потоком пробиває заблоковані канали.

- Ти тільки подивись, - знущально відповів демон, скалячись у хижій посмішці. – Це тіло скоро стане досконалим...

Тесалія лише глибоко, втомлено зітхнула. Вона не стала чекати, поки демонічна істота остаточно опанує Алекса й увійде в повну силу. Не роздумуючи ні секунди, відьма розвернулася, схопила з масивного столика поруч важку мармурову вазу й зі всього розмаху опустила її прямо на потилицю Алекса.

Дзвінкий тріск рознісся холом, ваза розлетілася на дрібні друзки, а демон навіть не встиг зрозуміти, що сталося. Червоні вогні в очах чоловіка миттєво згасли, ноги підкосилися, і він безчуттєвим мішком завалився на килим.

Тесс відкинула від себе кривавий черепок, витерла долоні об сукню й злегка хмикнула, роздивляючись непритомного лорда.

- Від мене ще ніхто так просто не йшов, кудлатий, - тихо процідила вона демону, який зараз безпорадно застряг у затьмареному розумі. – Ти не врахував найголовнішого: залізаючи в людське тіло, ти стаєш таким же вразливим до звичайного удару по голові, як і воно.

Відьма різко повернулася до герцога, що застряг на порозі з витріщеними від жаху очима, і владно кивнула на непритомного брата:

- Хапай за ноги. Швидко, поки ця потвора не прокинулася і знову не почала вигадувати дурниці.

- Куди?! – в повному шоці, запинаючись, запитав Ворон, переступаючи з ноги на ногу. – Що ми з ним робитимемо?!

- Відтягнемо назад у підвал, куди ж іще, - відрізала Тесс, першою підхоплюючи Алекса під пахви. – Там принаймні є пентаграма і залишки магічного захисту. Я зроблю для нього магічну кліть. Вона зможе його стримати й ув'язнити, поки я не вигадаю, як викурити цю тварюку з його душі, не перетворивши лорда на труп. Тягни давай!