Глава 28

Ворон лише мовчки ковтнув й міцніше перехопив важку раму. Зціпивши зуби, вони з Тесалією обережно поставили масивне дзеркало на вогку земляну підлогу підвалу, приперши його до однієї з кам'яних опорок.

Відьма не гаяла ні секунди. Вона дістала крейду і швидкими, точними рухами почала креслити прямо на землі навколо дзеркала складну пентаграму для зв'язування та примусового переміщення потойбічних істот.

Ворон у цей час з побоюванням спостерігав за далеким кутком. Його очі зараз чітко бачили, як кудлата, чорна туша демона почала нервово смикатися. Червоні очі тварюки спалахнули від гніву й страху – монстр зрозумів, що його не просто бачать, а й готують для нього пастку. Проте, на подив Тесс, нечисть не кидалася у бій і навіть не намагалася втекти вглиб підземелля, хоча магічної сили в ній було більш ніж достатньо. І навіть нахмурилась, бо була давно напоготові створювати магічну кліть.

Тесалія прищурилася, придивляючись до рухів нечисті крізь темряву. Але згодом різко завмерла… На задніх лапах демона, глибоко в густій чорній вовні, виблискували товсті магічні ланцюги, що важким кінцем ішли прямо під землю.

Відьма тихо застогнала, передчуваючи зайву мороку, і заплющила очі, зосередившись. З її долонь вирвалася хвиля чистої, темної магії, що із задоволенням просочувалася в кожну щілину цього підземелля. Коли Тесс розплющила очі, її погляд був серйозним і гнівним. Вона вже чітко розуміла походження цих кайданів – передсмертних проклять тих багатьох замучених слуг, яких старий герцог жорстоко вбивав. Переповнені ненавистю й болем душі в мить смерті зв'язали демона, і ці кайдани досі тримали його, прикутим до тіла свого господаря.

Тесалія повільно обернулася до Ворона. Вона важко нахмурилася й процідила:

- Чому ви мені не сказали, що тіло старого герцога закопане прямо тут?

Ворон здригнувся, ніби від удару, а його обличчя зблідло ще сильніше. Він схвильовано схилив голову, стиснувши кулаки до білих суглобів, і міцно зціпив зуби. У його очах спалахнула суміш давнього сорому, жаху й рішучості.

- Всі думали, що він поїхав… він часто просто їхав, нічого не пояснюючи… Зникав без причини і знову з’являвся. І шукати ніхто не став, сподіваючись, що він ніколи не повернеться. А я мовчав… Бо це злочин... Але просто дивитись і терпіти не було більше сил, - глухо, з надривом прошепотів Ворон. – Я довго спостерігав за його знущаннями... І в одну ніч просто не витримав того, що відбувалося. Я сам поклав кінець вбивствам... І зарив тіло тут, поруч із його жертвами.

Тесс на мить задумалась, хмикнувши про себе. В її очах промайнула тінь легкого здивування. Але не тому, що вона не могла уявити, як у цього шляхетного й місцями занадто м'якого чоловіка колись вистачило духу та люті, щоб власноруч покінчити зі схибленим маніяком. Ні, її дивувало те, що від нього відьма не відчувала тієї темряви, що зазвичай сидить в душах убивць.

- Он воно як... – тихо промовила відьма, перевівши погляд з Ворона на демона, що гарчав у кутку. – Це змінює суть справи.

Вона склала руки на грудях, гарячково вираховуючи послідовність дій.

- Ми не можемо просто затягнути його в дзеркало, поки він прикутий передсмертними прокляттями до останків вашого діда. Спочатку мені доведеться знищити родове прокляття та розірвати цей зв'язок. А вже потім – ув'язнити демона в задзеркаллі. І лише після цього ми зможемо остаточно звільнити й спокійно відправити на переродження всі ці неупокоєні душі.

- О, ясно… І з чого почнемо? – тихо запитав Ворон Вільт, витираючи спітніле чоло й оглядаючи розкреслену пентаграму на підлозі.

Тесалія глибоко зітхнула, бо чудово розуміла, що ритуал буде непростим і вимагатиме від неї серйозної концентрації та сил. Відьма повернулася до Лапусі й суворо кинула:

- Кицю, твій вихід. Слідкуй за цим виродком і не випускай його з кутка, поки я рватиму прив'язку до останків герцога. Роби все, щоб він не смикнувся в наш бік.

Дух ствердно похитав великою головою, загрозливо притиснув вуха й, низько порикуючи, підповз ближче до демона, не зводячи з нього уважних очей.

Тим часом Тесс дістала зі складок своєї сукні ритуальний кинджал і ступила на край пентаграми, вказуючи герцогу на самісінький її центр:

- Станьте сюди. І що б не відбувалося – не виходьте за межі кола та не смикайтесь.

Ворон без вагань зайняв указане місце, а відьма безстрашно черкнула гострим лезом по власній долоні. Гаряча, насичена магією кров виступила на шкірі, і Тесс почала читати заклинання древньою, майже забутою мовою. Вона повільно обходила коло, капаючи кров'ю на виведені руни і малюнок на землі миттєво озивався, спалахуючи тьмяним світлом. Магія відьминої крові насичувала кожен символ, жорстоко придушуючи магічний фон роду Вільтів і готуючись випалити передсмертне прокляття.

- Тепер ти, - кинула Тесалія, простягнувши закривавлений кинджал герцогу. – Твоя пролита кров має закрити цей рахунок перед жертвами та сплатити борг.

Ворон узяв зброю й рішучим рухом зробив глибокий надріз на своїй долоні. Відьма миттєво вихопила кинджал з його рук, поки лезо було густо вкрите кров'ю спадкоємця, і з усього розмаху встромила його в землю прямо в центральну руну.

Здавалося, земля під їхніми ногами здригнулася… Магія звилася шаленим вихором, у замкненому просторі підвалу знявся справжній буревій темної сили. Навколо завили десятки привидів, а у повітрі лунав стогін самої крові роду Вільтів. В цей момент почорнілі ланцюги, що тримали демона, забриніли натягнутою струною й почали вкриватися глибокими тріщинами.

Тесалія відчула, як заклинання з вражаючою швидкістю висмоктує з неї сили – голова почала паморочитися, а перед очима попливли темні плями. Не гаючи жодної миті, вона вихопила з кишені черговий амулет-накопичувач і жадібно втягнула в себе збережений резерв. По венах знову розлилося пекуче тепло і зір відьми прояснився.

В ту ж секунду кайдани з гучним тріском розчинилися, втрачаючи свою магічну силу, а демон дико заревів і зірвався з місця.