Глава 27

Підвал виявився великим, просторим та похмурим. Замість кам'яних плит під ногами була лише вогка земля, просочена старою кров’ю та страхом, адже саме в цю земляну підлогу покійний герцог роками закопував знівечені тіла своїх жертв. Повітря було настільки густим і затхлим, що свічка в руці Ворона ледь жевріла, заглушена могильним холодом та тремтінням самого чоловіка. Особливо, коли він побачив у дальньому кутку підземелля клубок чорної нечисті, звідки тягнуло гнилим смородом і смертю.

Завдяки відьомському зору і Тесс, і герцог чітко розрізняли, хто ховався в цьому темному гнізді. Це був демон - моторошна, масивна істота, що віддалено нагадувала старого вовкулаку із тваринною мордою та роззявленою пащею, повною гострих, як леза, ікластих зубів. Очі демона палали диким червоним світлом, його тіло вкривала густа, чорна шерсть, а з масивної пащі виривалося важке, хрипке дихання. Це була та сама нечисть, яка ще за життя повністю заволоділа тілом і розумом старого герцога, перетворивши його на кривавого монстра.

Тесалія від подиву округлила очі. Вона мимовільно міцно стиснула на шиї захисний амулет, відчувши, як магічний кристал озивається тривожною вібрацією. Лапуся поруч із нею миттю притислася до землі, її шерсть встала дибом по всьому тілу, а з горла вирвалося загрозливе шипіння.

Відьма одразу зрозуміла: з цією тварюкою працювати так просто, як із дрібними паразитами чи звичайними привидами, не вийде. Це був сильний, витриманий століттями потойбічний хижак.

- Боги... що... що це таке?! – налякано прошепотів Ворон, відступаючи на крок і підсвідомо ховаючись за спиною відьми.

- Це демон, - тихо, але серйозно відповіла Тесс, не зводячи очей із червоних вогнів у кутку. – Схоже, саме він роками тримає всі ці душі тут, під землею. Він ними харчується, висмоктує їхній біль і страх. Думаю, це він сидів у вашому дідові за життя... А після його смерті залишився чекати зручного моменту, щоб підкорити й зламати когось із тутешніх спадкоємців.

Герцог зблід ще дужче. Чоло чоловіка вкрив холодний піт.

- Ви... ви зможете його вигнати? – спитав він, з надією та страхом дивлячись на дівчину.

- Знищити його прямо тут – не так просто, - похитала головою Тесс, реально оцінюючи свої сили. – Щоб повністю випалити такого вищого демона, мені знадобилася б допомога цілого ковену або дні підготовки. Сам по собі він занадто міцно вріс у цей дім. Нам потрібне місце, куди ми могли б його вигнати, спрямувавши потік темної енергії.

Відьма раптом хитро посміхнулася, і в її сірих очах знову спалахнув звичний азартний вогник. Вона обернулася до Ворона й мовила:

- Ходімо назад нагору. Нам терміново потрібне велике дзеркало.

- Дзеркало? Навіщо? – здивовано нахмурився герцог, не розуміючи, як скляна рама може допомогти проти цього монстра.

- Відправимо його у задзеркалля, - легко відповіла відьма, підморгнувши чоловіку. – У закритий, дзеркальний лабіринт, звідки цей кудлатий монстр вже ніколи не зможе вибратися…

Найбільше дзеркало, куди б своїми габаритами міг вміститися демон, знайшлося в спальні старої герцогині.

- Що трапилось? – схвильовано охнула жінка, коли на порозі своєї спальні побачила переляканого сина та Тесс.

Говорити про жахливі дитячі спогади Ворона та криваві злочини його діда Тесалія, як і обіцяла, не збиралася. Вона спокійно, але переконливо пояснила старій леді, що в підвалі виявлено небезпечного демона, якого потрібно терміново ув'язнити, і для цього ритуалу дзеркало з її кімнати підходить ідеально. Леді Віола схвильовано охнула, зблідла, але без вагань дозволила забрати його. Жінка поривалася покликати на допомогу слуг, проте відьма суворо відмовила. Адже якщо демон вирветься, він миттєво міг поранити або підкорити собі будь-яку звичайну людину, позбавлену магічного захисту.

Тож герцогу й Тесалії довелося тягнути масивне дзеркало в важкій різьбленій рамі удвох, накривши річ покривалом.

Коли вони обережно виносили його коридором, назустріч саме котили візок з Алексом. Побачивши, як його поважний брат разом із відьмою тягають меблі, лорд схвильовано й вимогливо вигукнув:

- Що тут відбувається?! Вороне, що ти робиш?!

- Шшш! Тихо! – роздратовано шикнула на нього Тесс, навіть не зупиняючись. – Ми йдемо знищувати демона в підвалі, не заважай.

Алекс миттєво спалахнув, його обличчя викривилося від гніву й занепокоєння. Він смикнувся у візку, намагаючись загородити їм шлях:

- Демона?! Ти зовсім здуріла, відьмо?! Вороне, не слухай її, вона веде тебе на вірну смерть! Ти уявлення не маєш, із чим зв'язуєшся!

Тесалія на мить сповільнила крок, повернула до нього обличчя й з ледь помітною насмішкою процідила:

- О, можете повертатись до своїх упереджень та сумнівів, лорде. Звичайно, ви могли б піти з нами і дійсно допомогти, якби не були таким впертим і нарешті погодилися на мої умови. Тож тепер хоча б не заважайте.

Не чекаючи його відповіді, відьма розвернулася й продовжила рух. Під розлючені вигуки та лайки Алекса, що лунали їм у спину на весь коридор, обоє почали повільно спускатися крутими сходами вниз.

Герцог обережно переставляв ноги, міцно тримаючи свій край важкої рами. Почувши слова відьми, він не втримався й тихо запитав:

- Тесс... а що це за умови, про які ви згадали?

- Це мій секрет, Ваша Світлість, - весело хмикнула відьма, роздивляючись темряву попереду. – Такий самий, як і той, що ви щойно довірили мені в підвалі. Ви берегтимете його так само свято?

Ворон похмуро кивнув, розуміючи правила гри:

- Добре. Я присягаюся мовчати. То що це за умова?

- Хочу вашого брата собі в чоловіки, - спокійно, ніби мова йшла про чашку чаю, випалила Тесалія.

Герцог від несподіванки шоковано застиг на місці. Його руки затремтіли, і масивне дзеркало з загрозливим брязкотом ледь не вислизнуло з його пальців, мало не розбившись об кам'яні сходи.

- Що?! – витріщився він на відьму, намагаючись зрозуміти, чи вона не жартує. – В чоловіки?! Навіщо він вам?!