Глава 26

Що ж, дихати вільно Тесс довелося зовсім недовго. Щойно магічна хвиля випалила липку дрібну нечисть, яка роками глушила інші енергетичні фони, у будинку різко змінилася загальна атмосфера. З глибоких підвалів маєтку дихнуло таким пронизливим могильним холодом, що по шкірі побігли мурашки.

- Ти відчуваєш це? – зосередилася відьма, нахмурившись в бік Лапусі.

Великий зубатий дух-охоронець роду, схожий розмірами на лева, зараз був зайнятий надзвичайно важливою справою – Лапуся завзято бавилася з привидами, яких Тесс ще не встигла вигнати. Вона із веселим гарчанням ганяла по кутку ту саму примару, яка раніше завивала по коридорам й уже грозилася перетворитися на повноцінний полтергейст.

Дух хапав безтілесного привида за п’яти та кусав прямо за зад, на що той пищав, вищав й гарячково намагався сховатися в стіну, але в межах маєтку втекти від Лапусі було просто неможливо. Тесс лише усміхнулася – тепер ставало зрозуміло, чому останніми днями місцеві привиди не насмілювалися виходити на очі й поводили себе тихо.

Тим часом холодом із підвалу потягнуло так сильно, що ігнорувати це стало просто неможливо.

- Лапуся, досить бешкетувати, йди-но до мене! – гукнула відьма звертаючись до духа.

Привид скористався паузою, полегшено зітхнув і миттєво чкурнув крізь стелю кудись на горище. Лапуся провела втікача сумним поглядом, важко зітхнула й скочила в бік Тесалії, виказуючи всім своїм виглядом обурення через те, що її відірвали від такої чудової розваги.

- Не хвилюйся, я знайду тобі заняття цікавіше, - посміхнулася відьма, поманивши пальцем. – Ходімо зі мною.

Дух ще раз фиркнув, але цікавість перемогла, і Лапуся побігла слідом. Проте варто було Тесалії підійти до важких дубових дверей, що вели в підземелля, і зробити крок на першу сходинку, як Лапуся раптом зупинилася, притисла вуха й загрозливо загарчала, глухо та низько.

- Що сталося? – раптом пролунав ззаду знайомий голос.

Тесс обернулася, помітивши в коридорі герцога Ворона. Він здивовано дивився на відьму, яка застигла на порозі підвалу в супроводі буркітливого магічного створіння.

- Тесс? Що ви робите біля підвалу?

- Звідти надто сильно тягне смертю, - спокійно відповіла відьма, спираючись рукою на масивні перила. – Раніше дрібний магічний бруд глушив цей могильний холод, але тепер, коли я очистила верхні поверхи, ігнорувати його може бути небезпечно.

При цих словах герцог Ворон чомусь важко підтиснув губи. Його обличчя зблідло, а в очах промайнуло щось важке, схоже на давній біль чи провину.

- Я піду з вами, - твердо промовив чоловік, ступивши крок уперед. – Дозвольте мені побачити те, що там відбувається. Я повинен знати.

Тесс трохи здивувалася такій раптовій рішучості герцога, але лише байдуже знизала плечима:

- Як знаєте, Ваша Світлість. Але постарайтеся не плуталися під ногами, не кричати та не заважати.

Відьма простягнула руку, легенько торкнулася двома пальцями чола Ворона й прошепотіла коротке закляття. Очі герцога на мить спалахнули сріблом, а коли він кліпнув – довколишній світ змінився. І хоч по коридору більше не ширяли малі пухнасті шикси, а стіни не булі обліплені кіптявою, з підвалу, наче з чайника, тягнувся чорний туман, у якому виднілися образи нечисті, наче викривлені обличчя. І тільки Лапуся знову задоволено стрибав навколо, вражаючи своїми гігантськими розмірами.

- Боже мій... – тихо видихнув Ворон, стиснувши кулаки.

- Ласкаво просимо до мого світу, герцогу, - хмикнула Тесс і першою почала спускатися вниз, у темряву. – А поки ми йдемо, розкажіть, що тут могло трапитись та чий взагалі це був маєток.

Сходи вглиб підземелля ставали все крутішими, а тіні від полум'я свічки, яку герцог тримав у тремтячій руці, химерно смикались по кам'яних стінах, переплітаючись із чорним магічним туманом.

Ворон обережно ступав, важко дихаючи. Магічний зір, подарований відьмою, відкривав йому жахливі речі, від яких холола кров. На мить він завагався, зупинившись на вузькому майданчику між прольотами, і подивився на Тесалію.

- Тесс... Те, що я зараз вам розкажу, має залишитися тільки між нами, - промовив чоловік, голос якого звучав глухо, а в очах палав страх і сором. – Ніхто більше. Ані моя мати, ані Алекс, ані тим паче Алісія не повинні знати про це. Ніколи.

Тесалія зупинилася, повільно обернулася й хмикнула, злегка схиливши голову набік.

- Мені, відверто кажучи, байдуже до ваших сімейних скелетів у шафі, - відповіла відьма, розправивши плечі. – Але якщо це так важливо для вашого спокою – я даю слово. Те, що ви зараз скажете, залишиться між нами й цими стінами.

Ворон глибоко видихнув, збираючись із думками, і рушив далі вниз.

- Цей маєток збудував ще мій дід, - тихо почав він, і його голос затремтів. – Для всього вищого світу він був поважним аристократом, але за зачиненими дверима це був справжній монстр. Неймовірно жорстокий, безжальний чоловік, якого боялись навіть власні діти… Він любив карати батька за помилки – про це я не раз чув від матері і своїми очами бачив шрами на його тілі. А це ж був його єдиний спадкоємець. Що вже казати про звичайних слуг… Якщо вони в чомусь помилялися або просто викликали його гнів, він забивав їх до смерті прямо тут... у підземеллях. А потім просто закопував їхні тіла в землю під підлогою.

Герцог на мить замовчав, і навіть Лапуся, що йшла поруч, загрозливо похитала головою, втягуючи ніздрями важкий могильний сморід.

- Я дізнався про це випадково, - продовжив Ворон, стиснувши вільну руку в кулак. – Я був зовсім малим хлопчиком. Грався у шпигуна, нишком прослизнув за дідом у підвал... і з-за колони бачив, як він власними руками вбив чоловіка й закопав його тіло. Тоді я сильно злякався. Намагався втекти, але перечепився через камінь і впав. Тоді старий герцог помітив мене.

В цей момент, згадуючи минуле, як страшний сон, Ворон зупинився на останніх сходинках, а його обличчя в світлі свічки здавалося абсолютно білим.