Глава 25

Після сніданку компанія перемістилася до вітальні, куди слуги вже занесли кілька великих коробів і вішалок із розкішним вбранням.

Алекс, якого слуги завезли слідом, похмуро сидів у своєму візку біля вікна. Він скреготав зубами від нерозуміння того, що взагалі тут робить. Спостерігати за жіночими примірками було випробуванням для його нервів, але Тесалія своїм викликом за сніданком фактично зв'язала йому руки.

За ширмою шурхотів шовк і чулося смішки Алісії. За кілька хвилин Тесс вийшла у світло-зеленій сукні для прогулянок з мереживним комірцем. Вона хитро й норовливо посміхнулася, повільно покрутившись перед дзеркалом.

- Ну як, лорде Алекс? – примружившись, запитала відьма. – Чи не занадто це вбрання скромне для… як ви  мене називали? Небезпечною авантюристкою?

- Занадто багато тканини, - буркнув Алекс, відвівши погляд. – І колір робить вас схожою на болотяну мавку. Втім, вам, мабуть, пасує.

- О, ви ледь не зробили мені комплімент! Я зворушена, - хмикнула Тесс і знову зникла за ширмою, щоб приміряти наступний наряд.

Вони продовжували пікеруватися ще хвилин п'ятнадцять. Алекс відпускав в’їдливі зауваження, а Тесалія легко відбивала кожен його випад, явно отримуючи від цього дике задоволення.

Раптом до вітальні зазирнув слуга й тихо покликав герцогиню:

- Леді Алісія, пробачте, але вас терміново кличе молодий пан Ріт.

- Ох, я зараз повернуся, люба! – мовила Алісія й квапливо вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері.

У вітальні запанувала тиша. Алекс полегшено видихнув, сподіваючись на паузу, але шовкова ширма знову сколихнулася.

З-за неї повільно вийшла Тесалія.

На ній не було пишної сукні. Відьма вдягла нічну сорочку з тонкого напівпрозорого білого шовку. Вбрання м'яко облягало її тіло, підкреслюючи кожний вигин, і крізь невагому тканину чітко проглядалася відсутність будь-якої білизни.

В цей момент Алекс занімів. Повітря застрягло в його горлі, а фіалкові очі миттєво спалахнули темним, диким бажанням. Він дивився на неї з таким неприхованим голодом, що дихання чоловіка збилося. Але вже за секунду в погляді спалахнула люта роздратованість – він чітко розумів, що ця відьма відверто дражниться й знущається з нього.

Тесс повільно підійшла ближче, граційно похитуючи стегнами, зупинилася за крок від візка й злегка нахилилася до чоловіка.

- То як, лорде Алексе? – тихо, з легким придиханням в голосі запитала вона. – Чи влаштовую я вас як майбутня дружина?

Алекс стиснув підлокітники візка так, що побіліли пальці. Він важко дихав, намагаючись змусити себе відвести очі від її пишного бюста та спокусливих стегон, але тіло відмовлялося слухатися. В його голові раптом виринула раптова, пекуча думка: така розкутість, така впевнена сміливість... дівчина точно розуміла свою владу над чоловіками.

- Ти... ти поводишся не як невинна леді, - злісно процідив Алекс, відчуваючи, як у грудях закипає раптова, безглузда ревність до її невідомого минулого. – Ти явно давно не дівчина!

Тесалія на мить замерла, а потім дзвінко й щиро розсміялася. Її сміх лунав легко й невимушено.

- Ох, Алексе... Я давно вже не чула таких смішних зауважень! – відповіла вона, витираючи куточок ока.

Алекс нахмурився, уважніше прищурившись. У його голові пазли почали складатися в дивну, лякаючу картину: її магія, її знання древніх заклять, ця абсолютна байдужість до дівочої сором'язливості...

- Скільки... скільки тобі років, Тесс? – глухо запитав лорд, уважно вдивляючись у її юне обличчя. – Скільки ти насправді живеш?

Тесалія лише таємничо хмикнула й нахилилася ще ближче до його вуха, провівши пальцем по напруженому плечу:

- Скажімо так: я достатньо досвідчена, лорде, щоб вам не було сумно у шлюбі. Краще подумайте про те, скільки всього ви отримаєте, одружившись на мені... і скільки всього я можу вам дати.

Вона грайливо підморгнула йому й миттєво прослизнула назад за ширму.

Алекс залишився сидіти в повному шоці, гарячково переварюючи кожне її слово, поки серце в грудях гупало мов божевільне.

У цей момент двері відчинилися, і до кімнати бадьоро повернулася Алісія:

- Пробачте за затримку! Ріт просто не міг знайти свої іграшки. Ну що, Тесс, продовжимо?

- Звісно, Алісіє, - відповіла з-за ширми Тесс і вийшла, вдягнена у блакитну домашню сукню.

Далі примірка проходила куди спокійніше й веселіше. Жінки обговорювали фасони, тканини та мережива, багато сміялися і обирали найкращі варіанти. І лише лорд Алекс решту часу просто мовчав. Він сидів у своєму візку, занурений у глибокі, важкі роздуми, і більше не зводив з відьми задумливого, палаючого бажанням погляду.

Після примірки вбрання, Тесалія не збиралася марно витрачати день. Будинок роду Вільтів, попри всю свою зовнішню велич, буквально кишів дрібним магічним сміттям.

Тесс вже давно муляли очі ці огидні, чорні згустки – мілка нечисть, що збиралася по темних кутках, під стелею та за важкими шафами. Вони не мали власної волі, але безперервно отруювали простір, виділяючи липку негативну енергію та мов магнітом притягуючи в дім дрібні й великі біди. Відьма чудово знала: саме така магічна кіптява й сірий наліт здатні роками блокувати грошові потоки, висмоктувати удачу та провокувати фінансовий крах навіть у багатих родин.

- Час провести справжнє генеральне прибирання, - тихо прошепотіла Тесс, проходячи коридорами.

Вона спустилася на перший поверх і зупинилася в самому центрі маєтку – у просторому холі з високою стелею, прямо під важкою кришталевою люстрою. Саме тут сходилися всі магічні та енергетичні поля будинку.

Переконавшись, що слуги зайняті на кухні, а господарів поруч немає, відьма дістала з кишені шматочок крейди. Схилившись до мармурової підлоги, вона швидкими, точними рухами накреслила спеціальну пентаграму та стала в центр візерунка, заплющивши очі й глибоко вдихнувши.

В цей момент відьма із задоволенням відчула, як магія розливається по її венах, тож розплющила очі, випускаючи закляття на волю. Знову затанцювали на стінах тіні, полилась темна сила, прокрадаючись в кожен куток і наче хвилею змиваючи скверну.