Глава 23

Алісія все ще тремтіла, притискаючи долоні до шиї, де червоніли сліди від нігтів графині. Герцог Ворон важко дихав, міцно обіймаючи дружину за плечі й похмуро дивлячись на зачинені двері холу.

- Вона збожеволіла... – прошепотіла Алісія, хапаючи ротом повітря. – Вона звинуватила мене в смерті Сибіл! Але я нічого не робила! 

Тесалія повільно підійшла до подружжя й спокійно схрестила руки на грудях.

- Звичайно не робили і виправдовуватись не потрібно, Алісіє, - промовила відьма. – Тепер я остаточно розумію, що відбулося. Порча, яку вони на вас навели, була надто сильною і вони чекали на вашу смерть. Коли закляття розвернулося назад через моє втручання, воно вдарило по тому, хто його створив з подвійною силою. Сибіл померла від власної ж отрути, яку готувала для вас.

- А тепер Даяна...

- А тепер її мати спробувала вдарити вас смертельним прокляттям прямо тут, щоб помститися, - продовжила Тесс з холодною посмішкою. – Не цього разу. Зараз графині Ріст непереливки, її власна темрява випалює її зсередини. І можете не хвилюватися – ці захисні амулети на вашій шиї не дозволять жодній темряві торкнутися вас.

Герцог глибоко видихнув і вдячно схилив голову перед відьмою.

Повернувшись до своєї спальні, Тесалія зачинила двері на засув. Вона вмостилася на ліжку, заплющила очі й зробила глибокий вдих, повністю відпускаючи власну свідомість і зливаючись із зором свого фамільяра.

За вікном спальні її тілесна оболонка завмерла, але перед очима Тесс постала зовсім інша картина. Вона бачила світ очима Тіні, яка примарною смужкою мчала крізь тіні за каретою графині Ріст.

Як не дивно, екіпаж Даяни попрямував не до її міського маєтку. Карета вилетіла за межі міста й повернула до глухої лісової алеї, що вела до розкішного, закритого від чужих очей заміського будинку.

Тінь безшумно прослизнула крізь ковані ворота за каретою.

Даяна Ріст вивалилася з екіпажу, ледь тримаючись на ногах. Вона хиталася, з її горла виривалися важкі хрипи й стогони – прокляття випалювало її нутрощі. Коли вона ступила на ганок, сивий дворецький у бездоганному ліврейному камзолі навіть не здивувався її жахливому вигляду. Він лише покірно відчинив масивні двері й тихо мовив:

- Графине... На вас уже чекають.

Жінка нічого не відповіла. Спираючись на стіни, вкриті шовковою шпалерою, вона просувалася довгим коридором углиб будинку. Тінь слідувала за нею, залишаючись непоміченою.

Даяна зупинилася біля величезної картини у важкій золоченій рамі. Вона слабким рухом простягнула тремтячу руку до бронзової статуетки поруч і повернула її.

Частина стіни разом із картиною беззвучно відсунулася вбік, відкриваючи прохід до східців, що вели глибоко під землю.

У той самий момент у своїй спальні Тесалія розплющила сліпі очі й буквально підскочила на ліжку від несподіванки, хоча її свідомість усе ще залишалася з Тінню.

Те, що відкрилося очам фамільяра в підземній залі, змусило серце відьми прискорено битися.

Посеред просторого кам'яного приміщення була викреслена велетенська пентаграма. На гострих кінцях зірки у великому колі стояли жінки в темних мантіях із глибокими капюшонами. Одна з них стояла в самому центрі геометричного візерунка. Попри маскування, з-під важкої тканини виглядали розкішні золоті прикраси, розшиті дорогоцінним камінням коміри та масивні намиста – це були не просто відьми, це були дуже багаті й поважні леді вищого світу.

Лише одне місце на одному з променів зірки пустувало – місце, призначене для Даяни Ріст.

Графиня зробила кілька важких кроків у залу, з її вуст вирвався глухий стогін, і вона повільно сповзла на підлогу, не дійшовши до кола.

- Даяно! Що сталося?! – охнули жінки, зламавши порядок ритуалу та кинувшись до графині. Одна з них, із масивним смарагдовим кольє на шиї, припідняла Даяну за плечі.

Графиня тьмяними від болю очима подивилася на соратниць і, важко ковтаючи криваву слину, прохрипіла:

- Герцогиня... одужала... Прокляття... знято...

- Хто?! Хто це зробив?! – гримнула жінка, яка стояла в центрі пентаграми.

А Тесс через очі кішки гарячково намагалася запам'ятати кожну деталь її обличчя: гострі вилиці, хижі темні очі, сиве пасмо у темному волоссі та родинний перстень із рожевим діамантом на вказівному пальці.

- Я... не знаю... – вичавила з себе Даяна. – Моє прокляття відбили…

Це були її останні слова. Очі графині стали скляними, голова безсило відкинулася назад, і вона зробила свій останній видих.

У таємній залі миттєво зчинився божевільний галас і безлад. Члени темного кола, які загралися у заборонену магію й вважали себе безкарними володарками чужих доль, поринули у паніці.

- Вона мертва! Вона мертва!

- Що значить прокляття знято?! Це неможливо!

- Хтось дізнався про нас! Хто відбив її прокляття?!

Метушня, крики й взаємні звинувачення заповнили підземелля.

- Замовкніть всі! – закричала жінка з рожевим діамантом. – Очевидно, самі б вони зняти прокляття б не змогли. Значить, їм хтось допоміг. Жоден цілитель на це не здатний, як і ми. А значить…

- В місті з’явився справжній темний, - видихнула одна з жінок, заламуючи руки.

Тесалія в своїй спальні посміхнулась і повільно сіла на ліжку. Її сірі очі палали небезпечним, азартним вогнем. Вона дізналася головне: в місті діяв не один ворог, а цілий темний ковен високородних дворянок, що тепер панічно шукали вихід та гадали, як діяти далі.

Що ж, довго хвилюватись їм не доведеться – конкурентів відьма не терпіла ніколи, та й темрява, відчувши зло, раділа майбутнім жертвам…