Глава 22

Тесалія розплющила очі від сухого стукоту коліс та цокоту копит, що долинали з подвір’я. Сон про минуле розвіявся, залишивши після себе лише легкий осад давнього болю, який вона звичним рухом заховала в віддалені куточки душі.

Прибув цілитель.

Виходити з кімнати й заважати лікарю відьма не поспішала. Вона підізвала Тінь, легенько торкнулася лоба фамільяра й відправила кішку вниз. Усівшись на краю ліжка й заплющивши очі, Тесс налаштувалася на магічний зір і тепер бачила все очима своєї супутниці, що непомітно вмостилася на підвіконні вітальні.

Цілитель – поважний чоловік у дорогому камзолі з великою шкіряною сумкою через плече – саме закінчував огляд. Його обличчя сяяло щирим захватом. Він водив долонями над руками Таї та тілом Алісії. Магія лікаря лягала легко й без перешкод, адже паразитів і прокляття, які роками блокували будь-який магічний вплив, більше не було.

- Дивовижно! Просто дивовижно! – приголомшено шепотів цілитель, спостерігаючи, як на очах зникає висип на шкірі дівчинки. – Мій новий відвар і нове заклинання нарешті дали результат! Сил у леді Алісії побільшало, а запалення повністю відступило! Це справжнє чудо!

Коли цілитель із гордо піднятою головою й почуттям виконаного обов’язку залишив маєток, Тінь безшумно ковзнула назад до спальні хазяйки і вмостилась на кушетку.

- Тепер він усьому місту розкаже, як власними руками врятував усю сімейку Вільтів, - пробурчала кішка, вмиваючи лапкою вушко.

- Нам це тільки на руку, - спокійно відповіла Тесс, підходячи до вікна й спостерігаючи, як екіпаж лікаря виїжджає за ворота. – Не потрібно всьому місту знати, що справа в мені. Зайва увага та чутки нам ні до чого.

Проте за кілька хвилин її спокій розвіявся. Тесалія нахмурилася, почувши з боку алеї гучний стукіт коліс ще однієї карети.

І в наступну секунду відьма завмерла. По повітрю пройшла ледве помітна, але виразна магічна хвиля. До маєтку наближався хтось, хто володів силою.

Тесс миттєво поправила на шиї амулет-приховувач, переконуючись, що її власний темний резерв надійно захований від чужого істинного зору, а очі дівчини звузилися, коли вона подивилася вниз через віконне скло.

З карети, яка навіть не встигла остаточно зупинитися, вискочила жінка в поважному віці. Попри дорогий шовковий плащ та вишуканий капелюшок, виглядала вона вкрай збудженою та розпатланою: її волосся вибилося із зачіски, а очі були припухлими й червоними від сліз та тривалого безсоння. Проте в кожному її русі вгадувалася благородна леді, що звикла наказувати.

- Руки геть! Я сама пройду! – гаркнула вона на слугу, який спробував підставити їй сходинку.

Жінка різко шикнула на дворецького, що з'явився на ганку з увічливим поклоном, і буквально залетіла в дім, вимагаючи зустрічі з герцогинею.

- Де Алісія?! Негайно покличте мені Алісію! – крикнула дамочка, і її голос пролунав на весь хол.

У цей момент з верхніх сходинок граційно й безшумно спускалася Тесалія. Вона зупинилася, спираючись рукою на різьблені перила, і з холодною цікавістю подивилася на розлючену гостю.

У момент, коли жінка підняла голову й помітила Тесалію на сходах, вона різко зупинилася. Її пронизливий погляд прошив дівчину. Жінка нахмурилася, намагаючись намацати бодай якийсь магічний слід, але артефакт на шиї Тесс надійно ховав її темну суть. Для чужої відьми Тесалія здавалася абсолютно порожньою, звичайною смертною дівчиною без краплі сили.

Проте сама Тесс бачила гостю наскрізь.

Крізь істинний зір відьми відкривалася огидна картина. Графиня Даяна Ріст була забруднена в темній магії по самі вуха. Від її аури тхнуло смертю, свіжою кров'ю та гнилими закляттями. Всі її гріхи, вся чорнота нутра для Тесс наче лежала на долоні. Вона одразу зрозуміла: ця жінка, як і її дочка Сибіл, застрягла в темних справах по самі вуха, і саме їхні брудні руки були причетні до лиха, що спіткало родину Вільтів.

- А ти ще хто така?! – розлючено кинула графиня, змірявши Тесс від голови до п’ят зневажливим поглядом.

Відповіді вона так і не дочекалася. У хол швидкими кроками зайшли Алісія та герцог Ворон. Побачивши гостю, герцогиня на мить оніміла:

- Графине Даяно?..

- Ах ти мерзота! – несамовито закричала Даяна, повністю втрачаючи рештки світського лоску.

Очі графині налилися кров'ю. Вона вихором метнулася вперед і накинулася на герцогиню.

- Що ти зробила з моєю дочкою?! Я знаю, що це ти! Ти мала померти! Померти, чуєш?! Мерзота!

Даяна мертвою хваткою вчепилася Алісії в шию, втискаючи довгі нігті в ніжну шкіру й намагаючись задушити. Алісія перелякано захрипіла, хапаючи ротом повітря.

Герцог Ворон відреагував миттєво. З криком обурення він підскочив, грубо схопив графиню за зап'ястя і з силою відчепив її від дружини, відштовхнувши геть. Даяна не втримала рівноваги, з гучним гулом падаючи на дерев’яну підлогу.

- Не смій торкатися моєї дружини, відьмо! – загримів Ворон, закриваючи собою Алісію, що важко дихала, тримаючись за шию.

Графиня, сидячи на підлозі із розпатланим волоссям, уся тремтіла від злості. Вона склала пальці в огидному, кривому жесті й з її вуст вирвався потойбічний шепіт, – а прямо в подружжя летіло смертельне прокляття.

- Щоб ви обидва згнили! Щоб кров ваша перетворилася на отруту, а діти...

- Відскочило! – гучно й владно вигукнула Тесалія зі сходів.

Відьма змахнула рукою, перехоплюючи згусток чорної магії прямо в повітрі. Вона перекрутила закляття й різким рухом спрямувала його назад – прямо в груди графині Ріст.

Темний згусток із силою врізався в жінку. Вона дико, пронизливо закричала, схопилася за голову й зігнулася навпіл від пекельного болю, який сама ж і відправила. З її горла вирвався важкий, глухий стогін.

Спираючись на стіну, графиня ледь-ледь піднялася на ноги. Вона важко дихала, обличчя зблідло, а в очах палав божевільний страх із пекучою ненавистю.

- Ви... ви пожалкуєте! Ви всі за це поплатитесь! – заверещала вона, задкуючи до дверей.