Глава 19

Карета вже плавно виїжджала з гамірних вулиць центру міста, коли стара герцогиня Віола раптом рішуче постукала ціпком у стелю екіпажу.

- Зупини біля «Солодкої Жолі»! – гукнула вона візникові, а потім грайливо повернулася до Тесс. – Я вважаю, люба, що після такого виснажливого маршруту салонами ми обоє заслуговуємо на невеличку приємність.

Кондитерська «Солодка Жолі» виглядала як картинка зі старовинної казки: пастельно-рожевий фасад, різьблені білі віконниці та величезна вітрина, за якою на кришталевих тацях вишикувалися різнобарвні тістечка, зацукровані квіти, піраміди з повітряного зефіру та вишукані шоколадні цукерки. Із прочинених дверей на вулицю линув неперевершений аромат випічки, ванілі та карамелі.

Проте насолодитися солодощами з порогу їм не вдалося. Прямо перед різьбленим входом до кондитерської стояли та жваво щось обговорювали три високородні леді в пишних шовкових сукнях і капелюшках з пір’ям.

- О, леді Віоло! Яка зустріч! – вигукнула одна з них, помітивши герцогиню.

Леді Віола натягнула бездоганну світську посмішку й простягнула руку для вітання.

- Доброго дня, леді. Знайомтеся, це моя троюрідна племінниця, леді Тесс. Вона погостить у нас певний час, тож сьогодні ми якраз займаємося покупками.

Дами миттєво посміхнулись, перезираючись. Це були типові міські пліткарки, чий день проходив у збиранні і розповсюдженні чуток. Вони торочили все, що спадало на думку, абсолютно не переймаючись тактом. Одна з дам – графиня Ліліан Песк, з перекошеним від пихи обличчям, – зверхньо оглянула Тесс і з неприхованою наглістю заявила:

- Хм, чарівна панночка... Але знаєте, леді Вільт, я б на вашому місці остереглася приймати у своєму домі таку симпатичну молоду леді.

- До чого ви ведете, леді Ліліан? – хмуро й прохолодно запитала герцогиня, прищуривши очі.

- Ну як же! – награно зітхнула графиня, розправляючи віяло. – Хвороба скоро забере молоду герцогиню Алісію – рано чи пізно, ми всі це чудово розуміємо. І вашому старшому сину треба буде знову одружуватися... Чи ви, бува, роздивляєтеся цю дівчину як партію для свого молодшого сина?

Леді Віола аж зблідла від обурення й мало зубами не скрипнула від такої ницої нахабності. Але Тесалія лише солодко й безтурботно посміхнулась:

- Я сприйму ваші слова як комплімент моїй зовнішності, графине. І рада повідомити вам чудову новину: герцогиня Алісія стрімко одужує, вже піднімається з ліжка, і шлюб її міцний.

Пліткарки здивовано перезирнулися. В їхніх очах промайнув скепсис, але вони спробували зберегти ввічливу міну. Тільки Ліліан фиркнула, зневажливо повівши плечем:

- О, люба, будьте відвертими бодай із собою! Всі знають, що на роду Вільт лежить прокляття. Тож, повірте, краще реально дивитися на речі та приймати дійсність. Якби всі навколо були чесними, жити стало б набагато легше...

Тесс примружилася, а в її сірих очах на мить спалахнув небезпечний, темний вогник.

- Це ваше потаємне бажання, графине? – м'яко перепитала відьма. – Щоб люди були з вами абсолютно чесними у своїх почуттях?

- Звичайно! – хмикнула Ліліан, роздратовано відмахнувшись віялом. – Що за дурне питання?

Тесалія ледь помітно всміхнулася куточками губ і тихим, майже невагомим шепотом відповіла:

- Прийнято.

Дамочка навіть уваги не звернула на ці слова, а магія бажання темної відьми вже безшумно обплела її тонким, невидимим шовком. Бажання чути у відповідь лише правду про почуття оточуючих почало миттєво втілюватися в реальність.

Тим часом Ліліан продовжувала в’їдливо базікати, насолоджуючись власною зверхністю:

- Не хвилюйтеся, дорогенька. З таким личком ви швидко знайдете собі достойну партію. Впевнена, деяким бідним кавалерам розмір приданого абсолютно не важливий...

Це був прямий, болючий камінь у город родини Вільтів – прозорий натяк на те, що герцогський рід бідніє.

Леді Віола від обурення розхвилювалася так, що раптом, не контролюючи себе, випалила прямо в обличчя нахабі:

- А вам, Ліліан, це добре зрозуміло як нікому іншому! Адже за вас взагалі жодного приданого не давали!

Герцогиня сама витріщилася від несподіванки, затуливши рот долонею – вона й гадки не мала, чому це ляпнула! Хоча й не могла сказати, що жалкує. Скоріше – відчуває полегшення, що нарешті відповіла цій змії такою ж отрутою.

Очі графині полізли на лоб, а обличчя витягнулося від шоку:

- Що?! Це неправда! Мій чоловік отримав за мене гідне придане!

- Гідне вас обох – це точно, - знову хмикнула герцогиня, проти своєї волі продовжуючи казати все, що думає про цю родину.

- Та як ви можете?! – заверещала Ліліан, задихаючись від образи. – Мій чоловік – взірець справжнього джентльмена!

- Так, він надзвичайно по-джентльменськи ставиться до всіх леді, охочих до його уваги! Чи не так, леді Вайс? – раптом кинула герцогиня, перевівши погляд на подругу Ліліан.

- Так! – раптом гучно й щиро пискнула леді Вайс, сама від себе такого не очікуючи. Вона прикрила рот рукою, але зупинитися вже не могла: - У нас із твоїм чоловіком роман уже три роки! І я кохаю його!

- Що?! – закричала Ліліан, розвертаючись до подруги. – Ти ж заміжня, безсоромниця!

- І що з того?! – відрізала леді Вайс з щирою зневагою. – Тобі ж це не завадило минулого літа влаштувати інтрижку з власним дворецьким!

- Що?! – охнула третя дама, з жахом відступаючи від Ліліан.

На вулиці перед кондитерською зчинився справжній гвалт. Тесалія задоволено посміхнулася, м'яко підхопила ошалілу й зблідлу герцогиню під руку і спокійно потягнула її всередину крамниці, зачиняючи за собою важкі скляні двері.

- Далі і без нас буде шумно, - посміхнулася відьма й весело підмигнула старій леді.

Герцогиня Віола все ніяк не могла оговтатися, її руки ледь помітно тремтіли, а в очах панував повний хаос.

- Що... що там зараз сталося? – охнула вона, хапаючись за горло. – Тесс... це була твоя магія?