Глава 18

Екіпаж з гербами роду Вільт плавно зупинився біля будинку з масивними вітражними вікнами. Над входом висіла золочена вивіска – «Елітний салон Селін Гроу».

Щойно важкі двері карети відчинилися, Тесс першою ступила на бруківку, подаючи руку герцогині Віолі. Вони піднялися мармуровими сходами, і дзвоник над дверима салону ніжно дзеленькнув, сповіщаючи про прихід високоповажних гостей.

З глибини залу, шелестячи шовками, до них миттєво випливла хазяйка салону. Це була висока, сухопара й надзвичайно худорлява жінка, звивиста й гнучка, наче річкова вобла. На її обличчі при першому ж погляді на багатих відвідувачок розпливлася солодка, фальшива посмішка, а в очах спалахнув жадібний азарт наживи.

Тесс, на відміну від звичайних смертних, бачила нутро кожного. Її відьомське чуття безпомилково зчитувало гріхи, дріб'язковість, жадібність і всю темряву, що накопичувалася в душах людей. Відьма чудово розуміла: зараз мадам Селін бачить перед собою черговий грошовий мішок і зробить усе можливе, щоб витрусити з герцогині кожну золоту монету.

- О! Яке невимовне щастя! Яка висока честь для мого скромного салону! – лебезила модистка, складаючи тонкі руки перед грудьми та тричі розшаркуючись у глибокому реверансі. – Ваша Світлість, леді Вільт! Яка радість бачити вас у доброму здоров'ї! Чим мій бідний заклад може прислужитися такій величній дамі?

- Доброго дня, мадам Селін, - ввічливо й витримано відповіла стара герцогиня, злегка нахиливши голову. – Моїй любій троюрідній племінниці, леді Тесс, терміново потрібно оновити гардероб. Вона тільки-но приїхала з провінції, і ми маємо представити її вищому світу в найкращому вигляді.

Почувши це, Селін Гроу аж засяяла. Її очі закрутилися, а в голові вже заклацали уявні рахівниці, підраховуючи божевільні прибутки.

- Племінниця! Яка чарівна, просто божественна панночка! – запричитала модистка, солодко оглядаючи гостю з ніг до голови. – Ви звернулися за адресою, Ваша Світлість! У мене – тільки найкраще для найкращих! Найдорожчі шовки з півдня, найкраще мереживо! Для такої краси ми створимо справжній шедевр!

Тесс про себе посміхнулася. Вона вже хвилювалася, що ця ненажерлива вобла витисне з герцогині стільки золота, що їм просто не вистачить на магічні амулети та накопичувачі, за якими вони власне й їхали. Проте леді Вільт лише здавалася наївною дамою, що розвісила вуха. Насправді ж ця стара леді мала залізну хватку і прораховувала кожен цент.

- Дівчата! Швидше! Мірки, тканини, готові сукні! Рухайтеся! – скрикнула Селін на своїх швей, які зграйкою вискочили з майстерні.

Робота закипіла. Щоб не витрачати тижні на пошиття з нуля, жінки вирішили купувати вже готові сукні з останніх колекцій, які лише підганяли по фігурі Тесс. Відьма активно втручалася в процес, ставлячи модистку в глухий кут своїми практичними вимогами.

- Оці дві повсякденні сукні – з зеленого та синього оксамиту – ми беремо, - діловито мовила Тесс, поки швачки кололи шпильками поділ. – Але, мадам Селін, ось тут, на грудях, зробіть кісточки м'якшими. І рукава... мені потрібна свобода рухів. Дошийте потайне кріплення зсередини.

- Потайне... кріплення? Для чого, леді Тесс? – здивовано кліпала очима модистка.

- Для мереживної хустинки, мадам, - спокійно й солодко збрехала відьма. Не поясниш же місцевій пліткарці, що воно призначалося для захисного амулета. – І зробіть кишені в складках спідниці. Глибокі. О, а корсети мені не потрібні.

- Але ж мода! – охнула модистка.

- Але ж я хочу дихати, - посміхнулася дівчина і суворо насупилась. – Не потрібні.  

У результаті обрали п'ять повсякденних суконь, три розкішні сукні на вихід у світ, кілька комплектів шовкової нижньої білизни, нічні сорочки, тонкі та вишиті рукавички.

- Все буде підігнано ідеально! Я особисто відправлю кур'єра до маєтку герцога сьогодні до вечора! – запевнила мадам Селін, потираючи сухопарі долоні та вже готуючись назвати космічну суму.

Але тут стара герцогиня Віола повільно підійшла до оксамитового крісла, граційно сіла і витягла з ридикюля невеликий записник і золочену ручку.

- Так, мадам Селін. Давайте по порядку, - спокійно мовила леді Віола, дивлячись на модистку через пенсне. – За зелену сукню – вона з минулорічної колекції, знижка тридцять відсотків. За підшивку рукавичок – це входить у вартість оптової покупки, я пам’ятаю. Нижня білизна – ви загнули ціну вдвічі, я знаю розцінки в столиці. Рахуємо наново.

Модистка аж зубами скрипнула від несподіванки. Її обличчя витягнулося, а солодка посмішка миттєво згасла. Вона зрозуміла: заробить сьогодні добре, але відтиснути з герцогині ті золоті гори, про які мріяла, їй не дозволять.

Тесалія ледь стримувала посмішку, спостерігаючи, як герцогиня майстерно збиває ціну за кожен шов.

- Герцогине, відсьогодні ви – мій кумир. Так торгуватися навіть я не вмію, - посміхнулася відьма, вийшовши з салону Селін Гроу, на що та тихо засміялася.

- Проживеш з моє – сама навчишся.

Тесалія хитро кивнула, не вдаючись в подробиці та цифри, та точно не порівнюючи час, котрий обидві жінки ходили по землі, бо навіть смішно було б – настільки разючою виглядала різниця.  

З перемогою та зекономленим гаманцем, жінки вирушили далі. Наступною у черзі була взуттєва крамниця, де Тесалії підібрали зручні шкіряні чобітки та витончені туфлі, далі –салон капелюшків, де леді Віола особисто обрала для племінниці кілька з пір'ям та прикрасами.

І тільки після цього, коли всі дрібні побутові справи були закриті, карета повернула в вузький, тихий провулок, де повітря пахло висушеними травами і... чарами.  

Екіпаж зупинився біля непоказної будівлі з темного дерева з різьбленими віконницями. Над дверима хиталася важка бронзова вивіска у формі піщаного годинника та кришталевої кулі.

Жінки прибули до головної магічної крамниці міста.

Двері магічної крамниці відчинилися з м'яким, тихим дзвоном. Усередині панувала особлива, таємнича атмосфера: напівтемрява, м'яке світло від мерехтливих свічок, та густий, пряний аромат висушених трав і бджолиного воску. Усі стіни від підлоги до стелі були заставлені дубовими стелажами з сотнями скляних баночок, засушених трав, дивовижних мінералів та старовинних сувоїв.