Глава 17

Вранці наступного дня Тесалія солодко прокинулася, потягнулася всім тілом, відчуваючи приємну легкість у кожній клітинці. Магічні канали після вчорашнього нічного полювання працювали злагоджено, а резерв був повний.

Вона повернула голову і виявила, що Тінь уже сидить на краю ліжка, замислено і якось занадто серйозно дивлячись на неї.

- Що трапилось? – запитала відьма, піднімаючись на ліктях і позіхаючи.

- Нічого не трапилось... поки що. І дуже хотілось би, щоб так було і надалі, - сухо мявкнула Тінь, промовисто вказуючи лапкою кудись убік, ближче до гардеробної.

Тесс прослідкувала за жестом, і її очі миттєво округлилися. Вона застигла, переводячи шокований погляд з маленької Тіні на істоту, що розвалилася на дорогому килимі.

Там, сито муркочучи на всю кімнату, сидів здоровенний, пухнастий кіт розміром із хорошого дорослого лева. Його шерсть аж лисніла від надлишку темної енергії, а круглі золотаві очі задоволено підморгували хазяйці.

- Лапуся?.. – обережно запитала відьма, ледь вірячи власним очам.

Лев-фамільяр у відповідь видав басовите, задоволене «мяу», від якого затремтіли шибки у вікнах.

- Я так розумію, вечеря вчора була надзвичайно ситна, - розсміялася Тесс, сідаючи на ліжку й хитаючи головою. – Ну ти й проглотина, чудо в пір'ї. Всіх шиксів у маєтку зібрав?

Лев винувато відвів масивну голову вбік, ніяково притиснув вуха і, наче звичайне кошеня, перевернувся на спину, кумедно потягнувши догори товсті лапи з гігантськими кігтями.

- А, втомився їх їсти? Більше не лізе? – єхидно підколола його Тесалія. – Ну що ж, не все одразу, треба вчасно зупинятися. Тепер, схоже, моя черга діяти?..

Лев знову басовито мявкнув, погоджуючись. Відьма нарешті встала з ліжка, привела себе до ладу, вмилася холодною водою і почала збиратися. Сьогодні на неї чекала важлива поїздка в місто – потрібно було озирнутися, вивчити місто і почати втілювати план із впровадження в життя своєї легенди.

Коли Тесс у ретельно вичищеній слугами сукні спустилася до їдальні, вся родина Вільтів уже була в зборі. За довгим столом сиділи герцог Ворон, стара леді, діти, знову насуплений лорд Алекс у своєму візку і… сама герцогиня Алісія.

Жінка все ще виглядала блідою, але вже почувала себе достатньо добре, щоб сперечатись за місце за столом. Вона з глибокою цікавістю і помітним, неприхованим острахом дивилася на гостю. Тесс миттєво все зрозуміла: родина за ніч уже встигла просвітити бідну жінку щодо того, хто саме витягнув її з того світу і яким способом.

Зате в самій кімнаті панував абсолютний, затишний спокій. Жодного натяку на вчорашні скандали. Навіть служниця, яка саме ставила на стіл велику супницю з ароматною гарячою юшкою, раптом щиро, тепло посміхнулася відьмі і тихим голосом привітала її. Атмосфера в домі очистилася, і люди нарешті зітхнули з полегшенням.

- Доброго ранку, люба, - лагідно почала стара герцогиня, киваючи Тесс на вільне місце поруч із собою.

- Доброго ранку, герцогине, герцог, лорд Алекс, - Тесс витончено притримала спідниці і зробила бездоганний, плавний реверанс. Потім вона перевела погляд на Алісію і максимально мило, щиро посміхнулася, щоб нещасна жінка не злякалася її ще більше і не сприймала як загрозу. – Рада бачити вас у доброму здоров’ї, леді. Мене звуть Тесс. Я безмежно рада, що ваша благородна сім’я прихистила мене в такий скрутний час, і щиро вдячна вам за допомогу та гостинність!

Герцогиня Алісія, побачивши цю ангельську, зовсім не страшну посмішку дівчини, помітно розслабилася. Вона несміливо, але дуже тепло посміхнулася у відповідь і тихо промовила:

- Це ми... ми маємо дякувати вам, Тесс. За все, що ви зробили для нас.

Тесалія граційно кивнула й сіла на запропоноване місце. Атмосфера за столом була не просто мирною, вона була незвично… метушливою. Навколо відьми миттєво закрутилися слуги: лакей із вишколом, якому позаздрили б королівські палаци, підсунув їй стілець, покоївка з трепетом налила гарячого чаю, а дворецький особисто підсунув ближче тарілку з пишними рум'яними булочками.

Стара герцогиня помітила це й хитро підмигнула Тесс, пригубивши своє вино.

- Сьогодні з самого ранку слуги навперебій радо розповідають дива, - з усмішкою почала літня леді. – Овочі в коморі раптом перестали гнити, свіжі яйця більше не тухнуть за день, а молоко, яке зазвичай скисало за кілька годин, стоїть свіжесеньке. Кухарка в піднесеному гуморі, прислуга задоволена, і сніданок нарешті всім смакує так, як і повинно смакувати в нормальному домі. Нічого не пропадає, ще й наша улюблена Алісія одужує.

Вона схилилася трохи ближче до Тесс і стишила голос, хоча її чула вся родина:

- Тож прислуга тепер свято переконана, що всі ці благословення відбуваються виключно з твоїм приїздом. Вважають, що ти в нас – справжній хранитель, який приносить удачу, та послана самими богами. От вони й стараються щосили, дорогенька, аби ти затрималася в маєтку якнайдовше.

Молодший брат герцога, все ще налаштований вороже й підозріло, лише міцніше стиснув пальцями срібний ніж.

- Звичайно, - буркнув Алекс, криво усміхнувшись. – Тільки цей… хранитель божий виставляє чималий рахунок за свою благодійність. Безкоштовного сиру не буває, чи не так?

Тесалія абсолютно спокійно знизала плечима, навіть не змінившись в обличчі від його шпильки. І тихо хмикнула, намазуючи масло на шматочок свіжого хліба та посміхаючись.

- У кожної роботи є своя ціна, лорде Алекс, - м'яко відповіла вона, а потім перевела свій погляд на Алісію. В її очах промайнула щира, тепла іскорка. – А деяка робота – просто безцінна. Я щиро рада, що прибула у ваш дім вчасно, Ваша Світлість. Було б дуже шкода втратити можливість подружитися з вами.

Герцог Ворон шумно, полегшено зітхнув. Він палко взяв дружину за руку під столом, а Алісія ніжно посміхнулася йому у відповідь, усе ще трохи сором'язливо поглядаючи на свою рятівницю. У її погляді острах поступово поступався глибокій вдячності. І лише похмурий Алекс незадоволено похитав головою, продовжуючи свердлити Тесалію важким поглядом, у якому читалося просте бажання вивести ворога на чисту воду.