Глава 13

Тесалія рішуче потягнула за ручку і прочинила важкі двері спальні, відкриваючи очам картину маслом, бо здавалось, що тут відбувся справжній погром.

Герцог Ворон Вільт стояв посеред розгромленого коридору з роздертим до крові обличчям, важко дихаючи, а його колись розкішний аристократичний одяг тепер висів пошарпаним шматтям. Неподалік, прямо на підлозі під стіною, важко дихаючи, сиділа стара герцогиня, намагаючись поправити розпатлану сиву зачіску. Тая та Ріт зацікавлено й водночас із огидою стояли трохи осторонь, розглядаючи головну винуватицю цього ранкового хаосу.

Прямо перед ногами Тесс лежала та сама тварюка, що навела смертельну порчу на герцогиню Алісію. Зморшкувата, сива, страшна – магічний відкат повернув їй істинну подобу, за лічені хвилини висмоктавши з неї життя. На її обличчі назавжди застиг вираз дикої люті, злості та перекошеного судомою жаху.

- А ось і та, хто прокляв вашу матір, - порушила тишу Тесс, гидливо дивлячись зверху вниз на це видовище.

Герцог занімів, дивлячись на мерву жінку круглими від шоку очима. Його голос здригнувся:

- Це... це ж була Сибіл... Краща подруга Алісії! Вона ж увесь час нам так допомагала, приносила ліки, підтримувала...

- Скоріше збиралася прибрати до рук ваш маєток і зайняти місце вашої дружини, - цинічно хмикнула Тесс, байдуже знизавши плечима. – Але, як бачите, не вийшло. До речі, Ваша Світлість, герцогиня Алісія вже прокинулася і чекає на вас. Не змушуйте її хвилюватись.

Відьма чарівно посміхнулася і невимушено переступила через мертву мразоту.

- Мама?! – в один голос заголосили діти, і в їхніх очах спалахнули сльози щастя. Вони, забувши про все на світі, кулею прошмигнули повз Тесс прямо в спальню.

- Невже... невже вийшло?! – охнув герцог, усе ще не вірячи власним вухам. На його роздертому обличчі проступила така дика, шалена радість, що він ледь не кинувся обіймати відьму.

- Вона справді вас чекає, - кивнула Тесс, непомітно ховаючи свої обпечені, почервонілі долоні в глибокі складки нової сукні. – І до речі, Ваша Світлість, зараз було б дуже добре послати за цілителем. Їй потрібні відновлювальні зілля та сили, а я свій магічний резерв уже повністю використала на знищення порчі.

- Так, звичайно! Негайно відправлю лакея! – радісно крикнув Ворон.

Він мимохідь глянув на матір, яка все ще сиділа на підлозі, але стара леді лише суворо махнула йому рукою – мовляв, біжи вже до дружини, вона ще трошки посидить і відпочине після цієї божевільної бійки з Сибіл, яка намагалася прорватися до кімнати. Ворон двічі повторювати себе не змусив й кинувся до спальні, на ходу вигукуючи ім'я коханої.

У коридорі залишилися тільки Тесс і стара герцогиня. Жінка важко, уривчасто дихала, але її погляд, спрямований на дивну гостю, став проникливим, серйозним і неймовірно гострим.

- Ти ж не цілитель, так? – тихо запитала вона, дивлячись відьмі прямо в душу.

- Не в звичайному розумінні, - спокійно посміхнулася Тесс, навіть не здригнувшись під цим важким оцінюючим поглядом.

- Я догадуюсь, хто ти... - примружилася стара леді. – Але мені байдуже, якщо ти справді врятувала Алісію. Бо ти не тільки її витягла з того світу, ти врятувала мого сина. Без неї Ворон би просто не жив. Я не знаю, що тобі насправді потрібно в нашому домі, але ми допоможемо. Можеш жити в маєтку стільки, скільки знадобиться. Я ж правильно розумію... що пам'ять твоя повернеться ще дуже не скоро? – хмикнула стара, на губах якої з'явилася хитра, розуміюча посмішка.

Вона важко зітхнула і протягнула руку вгору:

- Допоможи-но мені піднятися. Бо ця тварюка Сибіл, як сказилася, коли їй стало зле. Кидалася на нас, як дикий звір, мало мене не вбила. Жах! Ніколи в житті не бачила, щоб людина на очах так марніла, зморщувалася і зістарювалася...

Тесс розуміюче кивнула і машинально протягнула їй руку допомоги. Але стара герцогиня, вхопившись за її долоню, миттєво помітила червоні, обпалені магічним вогнем сліди на шкірі відьми.

- О... бачу, і тобі добре дісталося, - хмикнула старенька, покачавши головою і перенісши вагу на лікоть Тесс, щоб підвестися на ноги. – Значить, усе це було через прокляття...

- Так.

- А мій молодший син? Алекс... Він теж проклятий? – голос матері здригнувся від затаєного болю.

- Так, - без прикрас, спокійно відповіла відьма, допомагаючи їй розправити сукню. – Хоча там причина друга.

- Боги... Хто ще? –зблідла стара леді, міцніше стиснувши лікоть Тесс. – Тая? Ріт? Я?

- На жаль, у цьому домі нечисть розплодилася занадто сильно, - чесно відповіла Тесалія, обвівши поглядом стіни. – Вона живиться вашими хворобами, сварками та бідами.

- Значить, Алекс був правий... А ми вважали його божевільним калікою... – прошепотіла стара герцогиня, і в її очах проглянув щирий страх.

Тесс м'яко взяла стару даму за руку, заглядаючи в її обличчя:

- Бажаєте поглянути самі?

Не чекаючи відповіді, відьма зашепотіла слова закляття відкритого зору. Магія тонкою прохолодною цівкою перелилася через їхні долоні, і очі старої герцогині миттєво округлилися. Пелена зникла.

Шокована, вона зробила крок назад у кімнату Алісії, озираючись навколо. Тепер вона чітко бачила дрібних, волохатих шиксів, які ховалися по кутках, привидів, що тьмяно блищали в сутінках, та липкі темні згустки нечисті. Вона з жахом уп'ялася поглядом у своїх онуків: на ручках Таї сиділи такі ж темні, дрібні паразити – саме там, де в дівчинки була хвора шкіра та висипи, що місяцями не могли вилікувати найкращі цілителі. Вона побачила темні, важкі клякси на ніжках Ріта, через які хлопець постійно шаркав ногами при ходьбі. А на плечах її старшого сина, герцога, який зараз обіймав плачучу дружину, висіли прозорі чорні нитки, схожі на мотузки, що тягнулися кудись глибоко під підлогу, в підвал...

Стара герцогиня повільно обернулася до Тесалії. Її обличчя стало білішим за крейду, а губи дрібно тремтіли.

- Ти... ти зможеш справитися з усім цим? – охнула і побіліла жінка, хапаючись за серце.