Глава 11

Сніданок закінчився, так до ладу й не розпочавшись. Діти герцога, Тая та Ріт, зірвалися зі своїх місць першими, нетерпляче біжучи попереду коридорами другого поверху. Вони раз у раз озиралися на Тесс, і в їхніх юних очах палала така відчайдушна, палка надія, що відьмі на мить стало навіть ніяково – Мати Тереза з неї ніяка. Тож вона подумки хмикнула, не поспішаючи і граційно притримуючи спідниці.

Поруч важко ступав герцог Ворон Вільт, чиї плечі під вагою горя здавалися ще масивнішими. Позаду, тихо шаркаючи сукнею, йшла стара герцогиня. Її дихання було важким, уривчастим, а гострий погляд раз у раз впивався в спину Тесс, наче намагаючись пропалити там діру.

Коли герцог зупинився перед високими подвійними дверима і повільно натиснув на позолочену клямку, Тесс миттєво підібралася. Щойно стулки розчинилися, на відьму буквально пахнуло смертю. Цей важкий, солодкувато-холодний запах цвинтаря і тліну неможливо було сплутати ні з чим. Тесалія навіть не здивувалася б, якби зараз зустріла самого Жнеця, що сидів би на краєчку ліжка з косою і чекав свого часу.

На величезному ложі під балдахіном лежала жінка. Вона мало не трупом виглядала під білосніжною ковдрою, яка на тлі її виснаженого тіла здавалася занадто важкою. Герцогиня була смертельно слабка, змарніла, з глибокими сірими тінями під заплющеними очима й абсолютно безкровними губами. Вона перебувала на порозі між світом і потойбіччям.

Тесс зупинилася біля ліжка й ледь помітно примружилась. Те, що вона побачила своїм істинним зором, змусило б будь-якого пересічного мага знепритомніти від огиди й жаху.

Тіло нещасної жінки було повністю окутане густою, чорною, в’язкою субстанцією, що найбільше скидалася на сирий мазут. Ця гидота обплітала її, наче щільний кокон павутиння, пульсуючи брудними фіолетовими іскрами. Це була саме вона, порча на смерть, хоча й не досконало накладена. Вона настільки глибоко в’їлася в плоть і розрослася всередині, що вже здавалася окремим, живим паразитичним організмом. Кокон гидко здригався в такт ледь помітному серцебиттю герцогині, з кожною секундою викачуючи з неї залишки енергії.

На відміну від молодшого брата герцога, лорда Алекса, який сам був прихованим магом і чий внутрішній резерв стримував демонічну нечисть, його нещасна невістка магією не володіла. Тут закляття і той, хто його створив, черпали не магічну силу, а самі життєві сили, буквально випиваючи жінку до дна, наче келих з вином.

Відьма обернулася до родини. Її обличчя знову стало спокійним і зосередженим.

- Тає, Ріт, - м'яко, але безапеляційно промовила Тесс, дивлячись на дітей. – Будь ласка, залиште нас, я хочу оглянути герцогиню. І ви, леді, теж, - кивнула відьма в бік старої герцогині. – Магія, яку я збираюся застосувати не любить зайвих очей і може бути небезпечною для вашого власного самопочуття.

Діти слухняно, хоч і з острахом, позадкували до виходу. Стара дама хотіла було щось заперечити, гонорово підкинувши підборіддя, але глянувши на невістку присмерті, лише важко зітхнула і мовчки вийшла, зачинивши за собою двері.

У просторій, просякнутій смертю спальні залишилися тільки троє: ледь жива герцогиня, її пригнічений чоловік та темна відьма.

- Тесс... – з болем в голосі тихо промовив Ворон. – Що з нею? Ти щось бачиш? Цілителі кажуть, це просто невідома хвороба, яка сушить її зсередини...

Замість відповіді Тесалія зробила крок ближче до герцога. Вона рішуче взяла його за велику, гарячу руку, що здригнулася від несподіванки.

- Дивіться, Ваша Світлість, - тихо прошепотіла відьма, схилившись до нього. – Дивіться уважно і не смійте кричати.

Тесс заплющила очі й почала швидко, ледь чутно бурмотіти древнє заклинання відьомського погляду, пускаючи тонку цівку своєї сили через їхні зімкнуті долоні.

Герцог сіпнувся, його подих перехопило. На мить його зіниці розширилися. Пелена звичайного світу спала, і Ворон Вільт нарешті побачив те, що відбувалося з його коханою дружиною насправді.

Він ледь не скрикнув. Його обличчя вмить спотворилося від дикого жаху та люті, він нервово стулив зуби, стримуючи горловий стогін паніки. Чоловік рвонувся вперед, наче хотів голіруч здирати цей огидний, живий чорний мазут, що душив його жінку, але Тесс міцно вчепилася в його зап'ястя, утримуючи на місці.

- Тихо! – суворо шикнула вона йому прямо в обличчя, змушуючи знову дивитися на неї. – Руками ви це не знімете. Тепер ви бачите, Вороне? Це не хвороба. Це чиєсь цілеспрямоване, брудне і смертельне прокляття, яке з дня на день доб'є вашу дружину. І якщо ви хочете, щоб вона жила, нам доведеться попрацювати.

Герцог стояв ні живий ні мертвий, а його руки зараз дрібно тремтіли. Чоловік нервово перевів погляд із пульсуючого чорного кокона на Тесс, і в його очах застиг такий глибокий, дикий відчай, що відьмі на мить стало майже ніяково.

- Я... я зроблю все, що потрібно, - хрипко, ледь чутно видавив із себе Ворон, відвертаючись від ліжка. Його дихання збилося, а на лобі виступили великі краплі поту. – Тільки благаю тебе, Тесс, допоможи їй… і зроби так, щоб я більше цього не бачив. Я не можу... не можу на це дивитися.

Тесалія сумно посміхнулася, ледь помітно хитнувши головою. Вона м'яко провела долонею перед його обличчям, розриваючи магічний зв'язок і закриваючи йому відьомський зір. Іскри в зіницях герцога згасли, і кімната для нього знову набула звичайного, хоч і похмурого вигляду.

А відьма, спостерігаючи, як чоловік намагається заспокоїтись, подумала, що все ж таки, людська психіка – неймовірно крихка штука. Особливо, коли мова заходить про тих, кого вони так відчайдушно кохають. На Землі вона бачила це сотні разів: сильні, незламні чоловіки перетворювалися на безпорадних дітей, коли смерть торкалася їхніх жінок.

- Допоможи їй, - видихнув Ворон і схопив Тесс за плечі, заглядаючи в її сірі очі з шаленою надією. – Благаю тебе. Я віддам усе. Землі, золото, титул... мені байдуже. Зроби все, лиш би моя Алісія вижила!