Глава 10

Тесалія неспішно спускалася широкими мармуровими сходами на перший поверх. Кожен її крок у розкішній смарагдовій сукні герцогині виглядав так, ніби вона була тут законною володаркою, а не випадковою гостею без пам’яті. Попереду поспішала Тіша, яка періодично озиралася, перевіряючи, чи не відстає леді. Тінь ішла трохи позаду, гордо піднявши хвіст-антену, наче особистий охоронець відьми.

Ще на підході до коридору, що вів до їдальні, до вух Тесс долетіла гучна, емоційна суперечка.

- Вороне, ти не розумієш! Ти сліпий! – зривався на крик різкий, але все ще слабкий голос лорда Алекса. – Воно сиділо прямо на мені! Я відчував ці лапи на своїй шиї! Цей дім проклятий, ми всі тут здохнемо, якщо ти нічого не зробиш!

- Ал, заспокойся, благаю тебе, - втомлено, але твердо відповідав герцог Вільт. – Тобі наснилося. Цілителі кажуть, що при твоэму недузі бувають гарячкові видіння…

- Мені не наснилося! Я бачив…

Важкі дубові двері їдальні з тихим рипінням відчинилися, коли Тіша забігла наперед, щоб впустити гостю. У ту ж секунду в кімнаті запала мертва тиша. Усі суперечки обірвалися на пів слові, а погляди присутніх миттєво схрестилися на постаті Тесалії.

Відьма обвела приміщення швидким, чіпким поглядом, непомітно примружившись. Їдальня була просторою, з довгим столом, але магічна атмосфера тут аж тріщала від напруги. І Тесс одразу побачила причину: навколо стільців, під столом і навіть на люстрі кублилася ціла купа шиксів. Мерзенні волохаті згустки темряви аж урчали від задоволення, жадібно ковтаючи кожне слово родинної сварки. Один із них, особливо жирний, сидів прямо на плечі літньої дами й задоволено облизувався.

За столом розташувались п’ятеро людей. Сам герцог Ворон Вільт, його діти – Тая та Ріт, які одразу зацікавлено витріщилися на незнайомку, та лорд Алекс у своєму незмінному дерев’яному кріслі. По праву руку від герцога сиділа припорошена сивиною, сувора й велична пристаріла дама. Тесс миттєво зчитала тонку сріблисту нитку кровного зв'язку, що тягнулася від неї до обох чоловіків – це була вдова-герцогиня, їхня мати.

Герцог Вільт першим порушив тишу. Він важко підвівся з-за столу, натягнуто посміхаючись. Обличчя чоловіка було сірим від утоми, під очима залягли темні кола – родинні біди та ранкові крики брата явно витягнули з нього останні сили.

- Леді Тесс, ласкаво просимо, - промовив Ворон, роблячи запрошувальний жест рукою. – Радий бачити, що вам краще, і що сукня моєї дружини прийшлася вам доруч. Впевнений, вона була б рада сама подарувати вам її. Приєднуйтесь до нашого сніданку.

- Дякую, Ваша Світлість, - солодко промовила Тесс, присідаючи в ідеальному реверансі. – І передайте мої слова вдячності вашій дружині.

Герцог мовчки кивнув, а дівчина пройшла до вільного стільця, витончено розправляючи смарагдові спідниці. Лорд Алекс у цей момент свердлив її таким шаленим, гострим поглядом фіалкових очей, що, якби ним можна було вбивати, Тесс би вже тричі спопеліла. У його очах мішалися лють, дикий страх і німий виклик.

Стара герцогиня нахмурилася, підтиснувши тонкі губи. Вона оцінювала гостю холодним, скануючим поглядом досвідченої аристократки, намагаючись зрозуміти, хто ця дівчина і які її мотиви. Двоє дітей просто заніміли від захвату, розглядаючи красуню.

Герцог кивнув слугам, що стояли біля стін:

- Накрийте для леді Тесс. Швидше. А поки що, познайомтеся мамо, це та сама дівчина, про яку я тобі розповідав. Леді Тесс, з моїми дітьми ви вже знайомі, тож дозвольте представити вам мою матір герцогиню Віолу Вільт та мого брата Алекса.

- Мені дуже приємно, - знову присіла в витонченому реверансі. – Дякую всім вам за гостинність та допомогу.

Коли перед відьмою поставили тарілку зі свіжою, ніжною шинкою, білим хлібом та ароматним омлетом – результатом її нічного кулінарного порятунку – Тесс задоволено замурчала всередині. Сніданок обіцяв бути ситим, тож дівчина подякувала за гостинність.

- Алексе, - тихо, але суворо звернулася стара дама до молодшого сина, не зводячи очей з Тесс. – Припини вести себе як дикун. У нас гостя. Тримай свої нічні кошмари при собі.

Лорд Алекс глибоко і злісно вдихнув повітря через ніс, перевівши погляд з матері на Тесалію, яка в цей момент абсолютно спокійно відрізала шматочок шинки.

- Мамо, - процідив він крізь зуби, знову повертаючись до відьми. – Можливо, наша гостя теж помітила щось... дивне в цьому домі? Леді Тесс, ви ж у нас так добре спите. Нічого не чули вночі? Ніякого шурхоту? Чи, може, вам теж здалося, що в цьому маєтку занадто багато... паразитів?

Тесс повільно проковтнула шматочок м'яса, витончено промокнула губи серветкою і подивилася прямо в палаючі очі паралізованого лорда. Вона чарівно посміхнулася, а Тінь під її стільцем видала тихе, єхидне «мяу».

- Ну що ви, лорде Алекс, - лагідно відповіла відьма, граючи голосом. – Спалося мені просто чудово, як немовляті. Дім у вас дуже... затишний. А щодо паразитів... – вона на мить кинула погляд на жирного шикса, який сидів на плечі його матері, від чого той злякано зсунувся за комір старої дами, - так, від них треба вчасно позбуватися… До речі, стосовно нав’язливих компаній, можливо, я могла б звернутися до місцевих чиновників чи мера, чи дільничних міста? Я не хотіла б обтяжувати вас своєю компанією надто довго. Можливо, мені зможуть допомогти…

- Ви праві в тому, що звернутись до мера потрібно. Впевнений, що вас уже шукає сім’я і з їх допомогою ви швидше зустрінетесь з рідними, але гадаю, що вам краще поки залишитись у нас. Вашій репутації ніщо не загрожує в цьому домі, та й моя матір з радістю допоможе вам. Чи не так?

Жінка скептично поглянула на сина, явно не в захваті від ідеї, але й вибору в даній ситуації не залишалось – втрачати обличчя навіть в очах незнайомки вона собі дозволити не могла.

- Так, звичайно, - скрипнула стара леді і зітхнула, зовсім не відчуваючи ентузіазму по відношенню до гості. Вона взагалі останнім часом ні до чого завзяття та натхнення не відчувала. – Дорогенька, а крім імені свого ви нічого не пам’ятаєте?