Глава 9

Зранку Тесалія розплющила одне око, солодко потягнулася і з задоволенням зарилася носом назад у м'які подушки. Поспішати їй не було куди.

Раптом з крісла біля дверей донісся переляканий, гучний зойк. Служниця Тіша підскочила на місці, розмахуючи руками, а її чепчик з'їхав на самісіньке вухо.

- Ох, матінко пресвята! Я проспала! – в паніці заверещала дівчина, дивлячись на великий годинник на стіні. Вона ж мала пильнувати поранену гостю, а натомість прохропла всю ніч! Тіша гарячково забігала по кімнаті, на ходу поправляючи фартух. – Ой, міледі, простіть мене, дурну! Ви вже прокинулися? Як ваше здоров'я? Голова не болить?

Тесс ліниво підперла голову рукою, спостерігаючи за цим хаосом з легкою усмішкою. Поруч невдоволено заворушився пухнастий клубочок – Тінь ображено мявкнула, бо її безцеремонно позбавили ранкового спокою.

Не встигла відьма відповісти дівчині, як у двері ввічливо, але наполегливо постукали. Тіша вмить витягнулася в струнку, намагаючись вдати, що контролює ситуацію. На порозі з'явився сам господар дому – герцог Ворон Вільт. Виглядав він, як завжди, втомленим, але в його синіх очах світилася щира турбота.

- Доброго ранку, леді, - герцог підійшов ближче до ліжка, оминувши очима бліду від страху служницю. – Цілитель, якого я викликав учора, чомусь так і не дістався нашого маєтку. Слуги кажуть, його бачили на перехресті, але він просто розвернув коня і поїхав назад. Дивна людина... Тож я збираюся відправити лакея за ним вдруге. Нам потрібно переконатися, що з вами все гаразд, і ваша пам'ять...

- О, Ваша Світлість, не варто! – перебила його Тесалія, миттєво вмикаючи режим милої, беззахисної дівчинки. Вона притисла руку до грудей, злегка захлопала віями й лагідно посміхнулася. – Я почуваюся вже краще! Насправді, після хорошого сну моя пам’ять трохи прояснилася. І... здається, я дещо згадала.

Герцог подався вперед, його обличчя посвітлішало:

- Справді? Ви згадали, хто ви?

- Не все, на жаль, - зітхнула відьма, майстерно зобразивши легкий сум. – Але я згадала своє ім'я. Мене звуть Тесс…  

Вона навмисно назвала лише короткий, урізаний варіант. Як досвідчена темна відьма, Тесалія чудово знала техніку безпеки: повне істинне ім'я – це потужний якір для чужої магії. Якщо якась місцева відьма чи чаклун надумають накласти на неї порчу, прокляття або спробують вирахувати її точне місцезнаходження за допомогою ритуалів пошуку, коротке «Тесс» виступить ідеальним щитом, збивши їх зісліду. Нехай шукають вітра в полі.

- Тесс... – повторив герцог, ніби куштуючи ім'я на смак. – Що ж, це прекрасне ім'я. А щодо решти... не хвилюйтеся, пам'ять обов'язково повернеться.

- Я так вдячна вам за порятунок, Ваша Світлість, - Тесс опустила погляд, граючи роль скромниці. – Ви виявили таку шляхетність, не залишивши мене на тій дорозі. Обіцяю, як тільки я згадаю, хто я, звідки і де моя родина, я обов'язково віддячу вам за все, що ви для мене зробили.

Герцог Вільт лише махнув рукою, добродушно посміхнувшись:

- Ну що ви, леді Тесс, негоже залишати даму в біді. Головне, що ви живі й...

Якраз у цей момент, розрізаючи ранкову тишу маєтку, з першого поверху донісся дикий, несамовитий крик. Це було не просто волання про допомогу – у цьому голосі змішалися первісний жах, лють і абсолютна паніка. Крик лунав із кімнати молодшого брата герцога.

- О боги, це Алекс! – вигукнув Ворон Вільт, миттєво збліднувши. Його доброзичливість як вітром здуло. – Тішо, залишайся з леді!

Герцог розвернувся і кулею вилетів із кімнати, важко тупаючи чоботами по коридору. Служниця Тіша злякано пискнула, притиснувши руки до рота, і, геть забувши про наказ хазяїна, теж кинулася слідом, бажаючи дізнатися, що за чортівня знову коїться в домі.

Тесалія залишилася на ліжку сама. Вона закотила свої сірі очі і важко зітхнула.

- Ну що за ссикло нетерпляче, га? – пробурмотіла відьма, неспішно скидаючи ковдру. – Я ж йому людською мовою сказала: обдумай усе до завтра. Ні, треба було влаштувати істерику з самого ранку й будити весь замок.

- Мяу, - згодилася Тінь, ліниво потягуючись на подушці. – Слабкі пішли лорди. Нервові.

Тесс спокійно підвелася з ліжка, потягнулася всім тілом, наче сита кішка, і оглянулася в пошуках вчорашньої дорожньої сукні. Поспішати їй було нікуди. Нехай хлопчик трохи похвилюється, нехай його брат побігає навколо з криками. Чим більше вони зараз панікуватимуть, тим легше їй буде диктувати свої умови шлюбного контракту.

Не знайшовши свої речі, Тесс зітхнула і хижо посміхнулася відображенню. Сірі очі блиснули недобрим азартом. Ранок обіцяв бути надзвичайно цікавим.

Двері з гуркотом прочинилися, і в кімнату, ледь не спіткнувшись об поріг, влетіла захекана Тіша. В руках вона тримала великий мідний кухоль із гарячою водою для вмивання. Вода ледь не вихлюпувалася через краї, бо дівчину всю трясло від страху й надлишку свіжих пліток.

- Ох, міледі! – охаючи й хапаючи ротом повітря, запричитала служниця, ставлячи кухоль на комод. – Там таке коїться! Жах, просто жах! Нашому бідному лорду Алексу геть зле стало... У нього, сердешного, такі галюцинації почалися, що весь маєток на вухах стоїть! Кричить як несамовитий про якусь волохату чорну нечисть, що сидить у нього на грудях і душить за шию! Герцог бідкається, тримає його, а той тільки виє і пальцями в повітря тицяє... Ой, точно прокляття на нашому роду, точно воно!

Тесс майстерно зобразила на обличчі глибоке співчуття, хоча всередині її просто розпирало від сміху. Адже вразливий аристократ їй попався. Побачив домашнього улюбленця і відразу в сльози.

- Який кошмар, бідний чоловік, - лагідно покивала Тесс, підходячи до дзеркала.

- Ой, і не кажіть, леді! – шмигнула носом Тіша і раптом згадала про оберемок тканини, який тримала під пахвою. – Ой, мало не забула! Його Світлість герцог, перед тим як побігти до брата, розпорядився видати вам це. Це одна з чистих, нових суконь герцогині, яку вона ще не встигла одягти до своєї хвороби. Пан сказав, що ваша дорожня занадто брудна, тож ви можете користуватися гардеробом пані, а ваші речі поки що випруть.