Глава 8

Тесалія розвернулася і, ліниво поводячи плечима, рушила назад коридорами маєтку. Тінь бігла слідом, сито облизуючи вуса після кухонного нальоту.

Коли відьма вийшла на простору терасу, нічна прохолода приємно торкнулася обличчя. Молодший брат герцога сидів у своєму дерев'яному кріслі саме так, як вона його й залишила – блідий, гордий і до нестями самотній під холодним світлом місяця. Його фіалкові очі дивилися кудись у темну далечінь, де розкинулися занедбані панські сади.

Тесс підійшла ближче, демонстративно позіхнула, прикривши рота долонею, і невимушено кинула:

- Ну що, лорде, свіжим повітрям подихали? Бо я вже йду спати. Нічка видалася робочою, а цьому розкішному тілу потрібен відпочинок.

Чоловік навіть не поворухнувся. На його тонких губах з'явилася гірка, сповнена презирства посмішка. Він так і залишився дивитися в темряву, але його голос прозвучав низько й різко:

- Я не вірю тобі, Тесс. Жодному твоєму слову. Ти просто знущаєшся з каліки. Або… - він нарешті повернув до неї голову, і в його фіалковому погляді спалахнула лють, - або ти шукаєш вигоду. Прийшла в наш нещасний дім, дізналася про багатство роду і вирішила швиденько стати заможною, знатною вдовою. Розрахунок непоганий – паралізований чоловік довго не протягне, правда ж?

Тесалія лише байдуже знизала плечима, анітрохи не образившись на таку тираду.

- Можливо, - спокійно відказала відьма, хитнувши головою. – Але я кажу правду. А щодо вдови… ну, у мене занадто гарний смак, та й чорне мені не личить.

Вона підійшла ззаду, взялася за ручки візка і впевненим рухом розвернула його, завозячи чоловіка назад до спальні. Крісло тихо прокотилося по паркету й зупинилося посеред кімнати.

Лорд нервово вхопився пальцями за підлокітники, намагаючись повернутися до неї всім тілом, наскільки дозволяв параліч.

- Якщо ти кажеш правду про магію і прокляття, то доведи це! – вимагав він, важко дихаючи від гніву й безпорадності. – Я вимагаю доказів! Покажи мені те, про що ти говорила на терасі!

Тесс глибоко зітхнула, закотивши свої сірі очі.

- Ох, як же з вами, смертними, складно. Усі вам докази подавай на тарілочці. Ну що ж, сам напросився. Тільки потім не пожалкуй.

Відьма зробила крок уперед і рішуче поклала свою тонку, прохолодну долоню на його напружене плече. Нахилившись до самого його вуха, вона заплющила очі й почала швидко, ледь чутно бурмотіти під ніс слова древнього закляття відкритого зору.

В ту ж секунду світ навколо лорда вибухнув новими фарбами. Його власна заблокована магія всередині наче отримала короткий розряд струму. Зір чоловіка миттєво став відьомським – пелена звичайної людської реальності спала, оголюючи жахливу істинну суть.

Він опустив погляд на власні груди і занімів від дикого, первісного жаху.

Прямо на ньому, міцно обхопивши його шию довгими, тонкими, вугільно-чорними лапами, сиділа огидна, мерзенна нечисть. Вона виглядала як кістлявий смоляний біс із липкою шкірою та блискучими голодними очима. Тварюка впивалася кігтями в його шкіру, повільно пульсуючи від задоволення, і буквально висмоктувала з його тіла життя разом із магічним резервом. Помітивши, що господар її бачить, нечисть оскалила дрібні гострі зуби й видала беззвучне, торжествуюче шипіння прямо йому в обличчя.

Тесс різко відняла руку від його плеча, і відьомський зір миттєво згас, повертаючи кімнаті звичні нічні сутінки.

Але шок був занадто сильним. Лорд, який щойно вдавав із себе непохитного і гордого аристократа, забився в кріслі, наче в лихоманці. Його обличчя стало білішим за крейду, а на лобі виступив холодний піт. Забувши про всю свою пиху, він закричав у дикому, неконтрольованому страху, намагаючись відірвати власні руки від підлокітників:

- Забери її! Забери це з мене! Благаю, Тесс, зніми цю гидоту! Забери його негайно!

Тесалія лише солодко посміхнулася і граційно підмигнула йому.

- Не зараз, мій любий наречений. Сьогодні я вже достатньо нечисті з вашого дому вигнала – мій денний ліміт на благодійність вичерпано. Тієї погані тут на кожному кроці, у кожній шпарині – просто кишить! А я, знаєш, не резинова. Сила відьми має межі, я можу просто перегоріти або, чого доброго, свій життєвий резерв черпнути, щоб усе за раз вичистити. І що тоді? Тоді тобі доведеться одружуватися зі змарнілою, сивою, зморшкуватою старою жінкою. Воно тобі треба? Отож-бо й воно – ні. Мені потрібна моя молодість і краса. Тож ти поки що все обдумай, гарненько поміркуй над моєю пропозицією, а завтра, на свіжу голову, поговоримо.

Чоловік дивився на неї шаленими, круглими від жаху очима. Його всього трясло.

- Ти… ти знущаєшся?! – задихаючись, прохрипів лорд. – Ти думаєш, я тепер зможу заснути?! Зможу спокійно лежати й жити зі знанням, що мою шию просто зараз душить демон?!

Тесс уже підійшла до дверей і, тримаючись за клямку, обернулася через плече з максимально невинним виглядом:

- Ну… раніше ж ти якось із цим жив і спав досить непогано… напевно. То яка різниця? На добраніч!

Вона вийшла в коридор, прикриваючи за собою двері. Зі спальні лорда донісся відчайдушний, повний паніки крик:

- Стій! Не йди! Не кидай мене тут самого! Тесс!

Тінь, яка сиділа біля ніг відьми, кумедно скривилася, притиснула вуха до голови й невдоволено мявкнула:

- Ну от, я ж казала. Тепер він точно всю ніч верещатиме на весь замок, як різаний. Спати нам обом не дасть…

Тесалія зупинилася посеред темного коридору, прислухаючись до благальних криків за дверима, і прикро зітхнула:

- Твоя правда, Тінь. Краще допомогти нашому хлопчику заснути, бо з таким супроводом ми точно не виспимось. А у відьми має бути здоровий сон.

Вона знову прочинила двері спальні. Лорд саме намагався дотягнутися рукою до столика, щоб хоч щось кинути в бік виходу. Тесс не дала йому закінчити – вона просто м'яко склала губи трубочкою і легким, граційним рухом дунула в його бік, випускаючи хмаринку блискучого сонного закляття.