Глава 7

Тесалія зачинила за собою важкі дубові двері, і гучний звук замка, що клацнув, поставив остаточну крапку між нею та рештою світу. Прісний, галасливий світ із його дріб'язковими людьми та всюдисущими нишпорками-магами залишився там, за порогом. Тут, усередині, панувала напівтемрява, густо замішана на пилу, сирості та магічній занедбаності.

Відьма повільно пройшла вглиб просторого холу. Кроків майже не було чутно – звуки м'яко тонули в шарі пилюки на килимах. Ставши точно по центру кімнати, вона критично оглянула простір. Колись тут, напевно, кружляли в танку пишно вбрані пани, але зараз маєток нагадував склеп, який чекав на свого справжнього, темного господаря.

- Ну що ж, любий дім, давай знайомитися ближче, - тихо прошепотіла Тесалія. Легка іронічна посмішка торкнулася її губ. – Сподіваюся, ти не проти невеликої чарівної чистки. Тінь, принеси но мені сумку.

Фамільяр мявкнув і вже через секунду з’явився перед відьмою з речами в зубах. Тесс кивнула і дістала невеликий, виточений з чорного обсидіану ніж. Гостре лезо безжально ковзнуло по долоні. Жінка навіть не здригнулася, коли на шкірі виступили густі, темні краплі відьомської крові.

Схилившись, Тесалія відкинула край килима і почала впевнено малювати на підлозі пентаграму. Кров, торкаючись пилу та старої деревини, не вбиралася, а з шипінням спалахувала тьмяним, фіолетовим світлом, випалюючи на гнилих дошках ідеально рівні лінії. П'ять променів, ув'язнені в коло – класика, перевірена століттями, але насичена її особистою, первісною темрявою.

Коли останній штрих замкнув малюнок, Тесалія випрямилася, злизала залишки крові з порізу, що одразу затягнувся, і впевнено ступила в самий центр символу.

- А тепер закриємо штори, щоб сусіди не підглядали, - пробурмотіла вона і заплющила очі.

Повітря в холі вмить поважчало, ставши густим і важким. Тесалія глибоко вдихнула і заговорила. Древня, майже забута мова не терпіла поспіху, але легко зірвалась з губ темної відьми.

З першими ж звуками закляття з пальців Тесалії вирвалися перші іскри справжньої, нерозбавленої магії. Вона зметнулася вгору, наче роздратований вулик чорних бджіл. Повітря навколо відьми завібрувало, здіймаючи в пил і поділ її сукні.

Тесалія розплющила очі – і тепер у них не було нічого людського, їх затягнуло чистим сріблом, яке вихоплювало з темряви найменші деталі занедбаного маєтку.

Тіні на стінах слухняно відірвалися від своїх законних місць. Вони витягнулися й затанцювали шалений, химерний танок навколо пентаграми. Вони спліталися між собою, створюючи химерні візерунки та проникали в кожну щілину: повзли по сходах, прослизали під двері кімнат, просочувалися крізь цегляну кладку та віконні рами.

Магія стрімко розширювалася, виходячи за межі стін. Над маєтком і прилеглими до нього спорудами та садом здійнялася гігантська куполоподібна прозора хвиля. Вона на мить спалахнула срібними іскрами, відбившись у хмарах нічного неба, а потім із глухим, ледь чутним звуком розчинилася в повітрі, стаючи абсолютно невидимою для людського ока.

Захисний купол замкнувся.

Тесалія відчула, як бар'єр став на своє місце, відрізаючи її магічний слід від усього світу. Тепер, навіть якщо вона вирішить підірвати тут все магічним вогнем чи викликати з десяток демонів, жоден маг навіть не поворухнеться. Для них цей будинок просто перестав існувати на енергетичному плані, як чорна дір чи порожнеча.

Срібло в її очах повільно згасло, повертаючи їм звичний глибокий колір. Тіні повернулися на стіни й завмерли, знову ставши звичайними безформними плямами. Пил навколо неквапливо осідав назад на підлогу.

Відьма важко видихнула й зійшла з пентаграми, яка вже встигла охолонути й перетворитися на ледь помітні темні борозни на дереві. Вона повернула на місце килим і посміхнулась. Сила вимагала компенсації, у горлі пересохло, а спина неприємно заніміла від напруги.

- Ну от і все, початок покладений, - кинула Тесалія і поправила зачіску, яка трохи розкуйовдилася від магічного вітру. – Моя фортеця готова. А тепер, якщо в цьому проклятому домі не знайдеться бодай краплі чистої води для чаю, або гарного вина, я сильно розчаруюся.

Тож перш ніж виганяти нечисть з усього маєтку, Тесс мала задовольнити одну дуже важливу, базову вимогу. Свою егоїстичну й абсолютно невідкладну потребу в нормальній смачній їжі в цьому домі.

- Тінь, за мною, - ліниво кинула відьма, навіть не озираючись.

Кішка, яка щойно притягла її сумку, тихо мявкнула, потрусила лапками і граційно пішла слідом, поводячи носом.

Двері кухні знову м'яко клацнули. Тесс зупинилася посеред кімнати, заплющила очі й повільно зморгнула. Коли вона знову розплющила їх, сіра райдужка спалахнула срібним відьомським вогнем. Світ навколо миттєво змінив кольори, оголюючи свою виворітну, магічну суть.

- О боги, який сором, - Тесс скривилася, притиснувши пальці до перенісся. – Тут не готувати треба, тут треба викликати бригаду магічних дезінсекторів.

Простір навколо просто кишів дрібною нечистю. З десяток шиксів – милих, пухнастих згустків брудної енергії, з писком кинулися врозтіч під кухонні столи. Вони живилися кухонними сварками та роздратуванням кухарок, а тому зазвичай із задоволенням ховали ложки, підсипали сіль у компоти й підставляли підніжки слугам.

Трохи далі, біля великого чана з водою, завис місцевий полтергейст. Виглядав він як напівпрозорий, кострубатий хлопчисько з вічно незадоволеною гримасою. Якраз у цей момент він намагався перекинути важку кришку чана, щоб улаштувати слугам ранковий потоп.

- А ну цить, дрібнота! – гаркнула Тесс, випустивши з пальців коротку, але відчутну хвилю темної сили.

Хвиля з тріском прокотилася по підлозі. Шикси жалібно заверещали, отримавши вагомі магічні ляпаси під свої товсті задки, і миттєво забилися в найглибші щілини, затихнувши. Полтергейст від несподіванки впустив кришку назад, витріщив на Тесс пусті примарні очі й, збагнувши, з ким має справу, миттєво розчинився в повітрі, втягнувши голову в плечі.