Глава 4

Прокидалася Тесалія у маєтку герцога Вільта, як тільки настала північ. Хоча, розплющити очі її змусило аж ніяк не бій годинника. Магія всередині бурлила й рвалася на волю, наче корок від шампанського, вимагаючи виходу і буквально виштовхуючи відьму з ліжка.

Поруч незадоволено заворушився пухнастий клубок. Тінь, що солодко сопіла під боком, розплющила одне око й ображено мявкнула, всім своїм виглядом показуючи, що нормальні коти в таку рань не встають.

- Не скигли, соня лінива, - ледь чутно шепнула Тесс, спускаючи босі ноги на прохолодну підлогу. – Потім поспимо.

Вона мовчки потягнулася та озирнулася, помітивши служницю Тішу, яка мала б пильнувати її, але наразі затишно вмостилася в кріслі біля дверей. Її чепчик з'їхав набік, а з напіввідкритого рота доносилося мирне хропіння. Тесалія тихо, наче справжня примара, підійшла до дівчини й нахилилася до її вуха. З губ відьми злетіло кілька шиплячих слів древньою, майже забутою мовою. Тіша лише солодше зітхнула і глибше вмостилася в кріслі – тепер її не розбудив би навіть гарматний постріл.

Швидко привівши себе до ладу та розчесавши непокірні чорні кучері, Тесс окинула кімнату хижим поглядом. Настав час оглянути нові володіння. Маєток був величезним, стіни дихали віковою історією, але разом із цим відьма чітко відчувала чужу, брудну магію.

- Ну що, подивимось, хто тут хазяйнує? – пробурмотіла Тесалія, підходячи до масивного ліжка.

Вона вхопилася за край важкого, розкішного, але неймовірно пильного килима, що лежав по центру кімнати, і з зусиллям відсунула його вбік. У повітря знялася хмара сірої куряви, тож одразу засвербіло в носі.

- Апчхи! – не стрималася відьма, потерши ніс тонкими пальцями. – Який жах. Тут не просто прокляття, тут елементарного прибирання сто років не було.

- Менше чхай, швидше малюй, - промурчала Тінь, яка вже встигла підійти ближче і тепер крутила хвостом. – Скоро весь дім прокинеться.

- Не прокинеться. Зараз ми про це потурбуємось.

Тесс дістала зі своєї сумки невеликий шматочок крейди та, опустившись на коліна, впевненими, точними рухами почала виводити на дерев'яній підлозі правильні лінії, замикаючи їх у пентаграму, оточену захисними рунами. Охопити такий величезний маєток одним поглядом, звісно, їй сил би не вистачило – усе ж таки територія володінь герцога була немалою. Але всі темні були створіннями винахідливими та авторитарними, і любили не лише комфорт та чистоту, а ще й терпіти не могли ділитися своїм. А цей будинок, разом із його мешканцями, Тесалія вже подумки записала у свою власність, як і все місто. А на своїй території вона конкурентів терпіти не збиралася.

Тож зупинившись в самому центрі накресленого кола, Тесс заплющила очі й глибоко вдихнула.

- Допоможи мені, - тихо кинула вона фамільяру.

Кішка слухняно сіла на межі кола, її очі спалахнули потойбічним жовтим світлом. Тесалія підняла руки, і з її долонь вирвалися тонкі, наче павутина, нитки темної магії. Вони стрімко поповзли по підлозі, проникаючи крізь щілини в стінах, розлітаючись по коридорах, сходах, підвалах та горищах маєтку Вільта. Вони неслись по саду, будівлях, полях та озерах, по всій землі, що належала сім’ї Вільт. Ритуал підсилював її сприйняття в десятки разів, змушуючи кожну захисну руну на підлозі іскритися фіолетовим вогнем.

У наступну секунду Тесалія ледь не розімкнула коло від несподіванки. Перед її внутрішнім зором спалахнула така кількість темних вогнищ, що в неї аж голова пішла обертом.

- Оце так... – прошепотіла вона, розплющуючи очі, в яких усе ще палала магічна темрява. – Тінь, ти була права. Тут не просто кишить. Тут їх, як мух на смітнику!

- Я ж казала! – задоволено замуркотіла кішка, вилизуючи лапку. – Ну що там? Розказуй.

- Прокляття на проклятті, - Тесс вивела нову руну в повітрі, гасячи залишки ритуалу. – У підвалі причаївся якийсь дрібний, але дуже нахабний біс, який, судячи з усього, і б'є посуд слугам. На кухні під підлогою гниє підклад – звідти йде магія, що псує продукти й урожай. В саду, в річці, на городі та в хліву пороблено. На крові сім’ї герцога – прокляття на смерть. І на черзі герцогиня... їй недовго залишилось… І все ж… щось тут не так… щось з цим будинком… – Тесалія нахмурилася та на мить замовчала, стиснувши губи в тонку лінію. – Не подобається мені це все… треба розібратись, бо це точно не справа рук однієї ображеної сільської дівки…

- Тоді присипай їх, прогуляємось.

Тесалія кивнула, і кімнатою полилась магія, під звук заклинань древньою, як світ, мовою. І понеслись кімнатою тіні, оживаючи та витанцьовуючи в хитромудрих візерунках, розповсюджуючись по всьому дому та змушуючи людей спати міцно.

Закінчивши, відьма задоволено переступила лінію пентаграми і легким рухом ноги розтерла крейду, знищуючи сліди чаклунства, після чого повернула пильний килим на місце. На її обличчі з'явилася хижа, хитра посмішка. Жити в тіні вона не збиралася, але й дар свій поки відкривати нікому Тесалія не хотіла – всьому свій час, людей лякати зайвий раз не потрібно – це вона вже встигла засвоїти в часи інквізиції. Тож попереду на неї чекала грандіозна чистка, від якої цей маєток обов’язково здригнеться… поки її мешканці сплять, звичайно.

- Що ж, - Тесс потягнулася, з хрустом розминаючи пальці. – Принаймні, нудьгувати мені тут точно не доведеться.