Глава 3

Коли Тінь повернулася, хазяйка вже не прикидалася сплячою, вона лежала в ліжку, поруч з яким залишили покоївку… на випадок, якщо їй стане гірше, або щось знадобиться. Хоча відьма підозрювала, що насправді їй назначили наглядача, щоб ненароком не натворила чогось, або не ходила де не слід.

- Не хвилюйтесь, леді, - промовила темноволоса молода жінка в чепурному чепчику та фартушку поверх сукні. – Вам зараз напевно хвилюватись – шкідливо для здоров’я. До речі, мене звуть Тіша. Якщо щось знадобиться – скажіть. Може вам почитати? Чи щось розповісти? Я знаю багато цікавих та смішних історій! В нас тут не заскучаєш, хоча інколи й сумно…

Тесалія в цей момент навіть розпливлась в посмішці, розуміючи, що потрапила мало не до джерела інформації, яку не те що вибивати не треба, її і без прохань розкажуть. Треба тільки запитати…

- Що зі мною? – жалісливо запитала Тесалія.

- О, леді, вас до себе додому забрав наш хазяїн, герцог Вільт. Він дуже добрий чоловік, тож ви не бійтеся, вас тут не образять. Мені лакей по секрету сказав, - зашепотіла дівчина, – що вас непритомну знайшли посеред дороги.

Вона посміхнулась і схилилась до відьми.

- Ви – точно леді, - закивала Тіша, поправляючи край ковдри з таким виглядом, наче видавала державну таємницю. – Тканина вашої сукні така м’яка, шви рівненькі, а спідня білизна... Ой, пробачте, міледі, мені язик за зубами тримати треба, а він сам по собі базікає!

Тесалія кліпнула сірими очима, хоча всередині ледь не сміялася. Дівчина виявилася аж надто балакучою, навіть підштовхувати не доводилося.

- Герцог Вільт... – тихо, наче пробуючи слово на смак, протягнула відьма. – Він, мабуть, дуже поважна і добра людина, якщо не залишив мене на дорозі?

- Ох, міледі! Поважний і добрий – то так, наш хазяїн золото, а не людина! І не жадібний зовсім, слуг не кривдить, кожну копійку чесно платить. І дітки в нього – янголята! Розумні, чемні, ну, Тая трохи гонорова, але то вік такий. Але не все так радісно… нещасливий він, та й всі його родина... – Тіша раптом важко зітхнула і озирнулася на двері, понизивши голос до шепоту. – Невезучий наш граф. От просто пороблено йому, їй-богу!

- Невезучий? – перепитала Тесс, злегка піднявши брову та зображуючи щирий подив. – Як такий багатий чоловік може бути невезучим і нещасливим?

- Та отак! –сплеснула Тіша руками. – Скотина в хлівах слаба, дохне ледь не щомісяця, а знахарі тільки руками розводять. Урожаї на панських полях – сміх один, бур'яни ростуть, а пшениця гниє на кореню, наче й не родила ніколи. Дітки бідні з хвороб не вилазять, цілителі у нас тут ночують, а користі - нуль. Та що там казати, в самому домі якась чортівня коїться! То посуд б'ється, то тіні по кутках ширяють, нечисть якась завелася, не інакше. Погане тут місце. А найстрашніше, міледі... – служниця затулила рота долонею, а в її очах блиснули сльози. – Герцогиня наша, дружина його кохана, зовсім при смерті лежить. Очі не відкриває, тане, як свічка.

Тесалія подумки присвиснула. Щоб в одному замку, під одним дахом зібралося стільки бід одночасно – це вже був не просто збіг. Це був справжній букет із неприємностей, від якого за версту тхнуло професійною магією.

- Який жах... – відьма злякано притисла руку до грудей. – Але чому так? Невже ніхто не знає причини?

- Та як не знають? Усі в маєтку шепочуться! – Тіша підсунулася ближче, ледь не торкаючись чепчиком обличчя Тесалії. – Проклятий наш замок, міледі. І хазяїн проклятий. Кажуть, у молодості за ним дівчина одна бігала, проста, але така гарна, аж серце заходилося. Кохала його до нестями! А Його Світлість обрав іншу – нашу герцогиню, бо почуття там були сильніші. Ну, та ображена дівка перед тим, як зникнути, прямо на порозі цього дому кричала, що проклинає весь його рід до третього коліна! Щоб нічого в нього не росло, не велося і щастя він не знав. Отак-от.

Тесалія хмикнула про себе, а на публіку лише сумно зітхнула.

Он воно як. Ображена жінка – це, звісно, страшна сила, але щоб запустити такий масштабний механізм знищення, однієї істерики замало. Відьма не поспішала з висновками. Для того, щоб і худоба дохла, і нечисть у домі хазяйнувала, і людина в ліжку танула, потрібні були зовсім різні види прокляття. Схоже, тут попрацювала не одна відьма, а цілий ковен, або ж прокляття було незвичайним.

- Як це сумно... – позіхнула Тесс, втомлено прикриваючи очі. Тіло після переходу все ще вимагало відпочинку. – Ой, вибачте, Тішо, щось мені зовсім важко... Голова паморочиться.

- Ох, бідненька! Це я вас заговорила, дурна моя голова! – схаменулася покоївка, швиденько підхоплюючись зі стільця. – Спіть, міледі, спіть. Я тут тихенько посиджу, свічку погашу.

Тесалія повернулася на бік і заплющила очі. За кілька хвилин у кімнаті запанувала тиша, яку порушувало лише рівне дихання служниці, що, схоже, й сама почала дрімати.

Раптом ковдра біля руки Тесс ворухнулася. Маленька чорна тінь спритно підлізла під її долоню, обдавши пальці звичним магічним теплом.

- Все виконано, - тихо, ледь чутно промурчала кішка прямо у вухо хазяйці. – Цілитель тепер три дні буде згадувати, з якого боку в коня хвіст росте. До маєтку він точно не доїде. Спи спокійно.

- Розумниця, - ледве чутно прошепотіла Тесалія, гладячи м'яку шерсть фамільяра.

Задачка перед нею стояла цікава. Безкоштовно працювати темні відьми не звикли, але герцог Вільт явно мав чим розплатитися, а його родове прокляття – це був саме той непочатий край роботи, який так вимагала її темна сила, що вже встигла застоятись та скребла гострими кігтями свою хазяйку зсередини. А бажання справедливості вже приємно лоскотало душу.

Нічого, з усім цим відьма збиралась розібратися вже завтра. А поки… поки Тесалія поринула в глибокий, спокійний сон. Адже відьмам теж потрібен був відпочинок, та й магії відновитись не завадить…