2. Анна. Лузерка по життю.

Знаєте, є на світі такий тип людей — «лузери по життю». І ніби все вони роблять, стараються, пашуть, але толку від того десь приблизно нуль без палички. Вірять, як дурепи, у вічне кохання, а потім застають коханого, з яким вже напридумували собі троє дітей, двох хлопчиків і обовʼязково донечку, на іншій.

Саме так я застала свого Ніколя на новій аспірантці. А він клявся мені в коханні до домовини... Авжеж, я не могла там лишатись, і перевелась в перший-ліпший універ. Подала заявок десять, всі однакові, і просто чекала на хоч якусь відповідь...

Так, шкода було розлучатись з Катею, вона теж була з України і ми так подружились, але залишатись там я дійсно не мала жодних моральних сил.

Більше я ніколи не закохаюсь в колегу, це сто відсотків! Просто довчусь в аспірантурі ще рік, допишу свою роботу, і повернусь додому.

А щоб не думати про нього, завалю себе парами у студентів.

Саме з такими думками я повертаю в черговий коридор, аж раптом мене буквально збивають з ніг.

— Якого біса?! Ти під ноги взагалі не дивишся? — видаю я, перш ніж думаю, а потім прикриваю рота долонею і тупо вирячаюсь на хлопця, який мене збив.

Язик мій — ворог мій! Я ж викладач! Викладачі не можуть так говорити!

— О, пробач, ти, певно, новенька? — хлопець, схоже, не біситься через мою агресію.

Тим часом ще один хлопець підходить до нас і починає збирати мої папери. А сам дивиться на мене. Усміхається, в очі заглядає... Це він планує до мене підкатувати? Не на ту напав, малий, мене молодші хлопці зовсім не приваблюють!

— Тримай, — цей другий простягає мені папери.

— Дякую, — хмикаю я і висмикую папери з його руки.

— Ось іще, — додає перший, простягаючи, що зібрав.

— Ага, — забираю папірці. — А ти наступного разу дивись під ноги, бо так і вбити когось можна, — хмикаю я і крокую прямо між цими двома: нема в мене часу з ними теревенити.

— Може, даси номерок, в нас вечірка скоро! — кидає мені вслід той, який мене збив.

— Мене не цікавлять малолітські вечірки, — хмикаю я і легенько штовхаю його в бік. — Дай пройти, я поспішаю.

Не обертаючись, крокую вперед. Цей день, певно, не може бути ще гірше!

Саме так я думаю перед тим, як зайти до мого нового керівника наукової роботи. Ми з ним були знайомі тільки по переписці, і він здався мені розумним та інтелігентним мужчиною.

Стукаю у двері, але ніхто не відповідає. Дивно, мені ж було призначено на одинадцяту...

Розгублено стою під дверима і мимоволі прислухаюсь. Здається, всередині хтось є, бо там щось стукає. Може, він просто не почув мене? Або, може, там якісь робочі роблять перестановку?

На секунду думаю, що може краще прийти іншим разом, але знаю, що це в мені говорить страх. Я дійсно переживаю за те, як мене сприйме новий викладач, які в нас будуть стосунки.

Ні, які ще стосунки?! Я просто хочу одразу йому сподобатись... Ну не в тому плані! Хочу, щоб він оцінив мої знання і бажання зробити вклад в науку.

На нервах, я, схоже, починаю згадувати заготовлену промову про мою мотивацію. Ні, з цим треба закінчувати! Мені призначена зустріч, і я зайду в той клятий кабінет без остраху!

Зробивши глибокий вдих та видих, я все ж відкриваю двері і вже з порогу хочу почати тараторити завчений текст, але мені відбирає мову: прямо на столі лежить якась дівчина, а над нею нависає симпатичний професор, мій керівник. Я одразу впізнаю його...

— Я Анна Бадьон, приїхала з Національного Лондонського університету, і відсьогодні я ваша... — тараторю я. — Ваша аспірантка, професоре!

Він відсторонюється від фігуристої курки під собою і починає нервово поправляти одяг, то розкриваючи, то закриваючи рота.

— Я еее... Піду до кімнати аспірантів! — нервово вигукую. — Напишіть мені мій розклад, чи щось таке! — на цих словах гримаю дверима перед собою і майже одразу біжу в зворотному напрямку.

Ну треба ж було так вляпатись!... Лузерка по життю вона хоч в Україні, хоч в Англії лузерка!

Йду швидко, але чую, як за мною гримають двері. Серце колотиться, як скажене... Забігаю в першу-ліпшу вільну аудиторію, прикриваючи за собою двері, і вже хочу перевести дух, коли сюди входить злий, як чорт, професор...