70 розділ

— Ні, привид, — кутик його губ здригнувся в ледь помітній посмішці.

— Я так і зрозуміла... — Єва затремтіла, не випускаючи його рук, боячись, що вони розчиняться під її пальцями. — Це не може бути реальністю. Ти мені снишся. Напевно, я заснула...

Вона торкнулася пальцями його щоки, проводячи по шкірі, яка була теплою і злегка колючою від щетини. 

— А виглядаєш як реальний... — прошепотіла вона, заглядаючи в його обличчя з такою надією, що в ньому можна було потонути.

Руслан не став відповідати словами. Він зробив крок вперед, скорочуючи останній сантиметр між ними, і притягнув її до себе. Його поцілунок був жадібним, владним і неймовірно живим — він пахнув м'ятою, дорогою. Це не був сон. Сни не бувають такими відчутними, такими гарячими.

Коли він нарешті відсторонився, лише на відстань подиху, він прошепотів їй прямо в губи: 

— Хіба привида можна так відчути?

Єва затамувала подих. Світ навколо вибухнув фарбами. Лаванда стала яскравішою, сонце — теплішим, а діра в її серці почала затягуватися прямо зараз. 

— Руслан? — вона закричала це йому в обличчя, обхопивши його шию руками. — Ти реальний! Ти живий! Рус!

Вона притиснулася до нього, ховаючи обличчя на його шиї, і нарешті дозволила собі заридати — але тепер це були сльози, що змивали вісім місяців чорного відчаю. Він був тут. Він тримав її. І цього разу він нікуди не збирався йти.

— Ти переписав кінець казки, — прошепотіла Єва, все ще не вірячи, що її пальці відчувають живу теплоту його шкіри. 

— Переписав, — відгукнувся він, і в цьому низькому голосі було стільки сили, що весь її світ, який вісім місяців розсипався на друзки, нарешті став цілим. — А ти здогадалась.

Руслан не дав їй часу на нові запитання. Він притягнув її до себе, і цей поцілунок став крапкою в їхньому минулому та першим словом у новому майбутньому.

Це не було схоже на ніжні торкання зі снів. Поцілунок був відчайдушним, майже болючим від того накопиченого за вісім місяців голоду.