61 Розділ

— Блек! — я майже крикнув, підбігаючи до нього. — Чуєш? Є шанс на одужання. 

Він повільно підняв голову. Вперше за весь цей страшний день він не заперечував. У його очах, де ще годину тому панувала глуха темрява і змирення зі смертю, раптом спалахнуло щось яскраве, майже болюче. Надія. Справжня, жива надія.

— Шістдесят відсотків, Рус... — прошепотів я, хапаючи його за плечі. — Це більше половини. Це твій шанс! Ти будеш жити! Розумієш? 

Він судорожно вдихнув, і я побачив, як його підборіддя ледь помітно затремтіло. Блек закрив обличчя долонями, і я почув важкий, рваний видих, який більше скидався на схлип полегшення.

— Ти будеш жити! — я засміявся крізь сльози, не стримуючись. 

***

Нічне повітря над старим летовищем тремтіло від низького рокоту двигунів. Посеред траси, залитої світлом прожекторів, завмер чорний силует. Хлопець у глухому матовому шоломі зливався зі своїм байком в одне ціле. Крізь темний візор не було видно його очей, лише напружену лінію плечей та міцну хватку пальців на ручках газу.

Грід-герл у короткій спідниці повільно вийшла на середину, піднімаючи яскраві прапорці високо над головою. Натовп навколо вибухнув криком, перекриваючи ревіння моторів. 

3... 2... 1...

Прапорці різко злетіли вгору, і повітря розірвав вереск гуми. Хлопець на Yamaha рвонув з місця, наче випущена стріла. Переднє колесо на мить відірвалося від асфальту, а вже за секунду він був серед лідерів. Стрілка тахометра билася в червоній зоні. Вітер бив у груди, перетворюючи все навколо на розмиті смуги світла. Він входив у круті повороти, майже торкаючись коліном асфальту, відчуваючи кожну вібрацію розпеченого двигуна.

Він йшов першим. До фінішу залишалася остання пряма, коли боковим зором водій вловив у натовпі знайоме обличчя. Серце пропустило удар. Софія. Його Софія стояла біля самої огорожі, притиснувши руки до грудей. Чому вона тут? Як знайшла це місце?

Ця секунда вагання коштувала йому лідерства. Суперник на червоному Kawasaki з ревінням обійшов його, вириваючись на півкорпусу вперед. 

— Ні... — процідив хлопець крізь зуби. — Не сьогодні.

Він пригнувся до бака, стаючи обтічним, і вичавив з Yamaha все, на що він була здатна. Мотоцикл заревів, наче звір. Боротьба йшла на випередження в міліметри. За десять метрів до фінішу він різким ривком вирвався вперед, перетинаючи лінію під шалений гул трибун.

Він виграв.

Байк різко загальмував, піднімаючи хмару диму від паленої гуми. Хлопець зіскочив з мотоцикла, навіть не чекаючи, поки стихне двигун. Натовп аплодував, скандував його прізвисько, але він не чув нікого. Він зняв шолом, важко дихаючи, і провів рукою по коротко стриженому волоссю, що прилипло до лоба від поту. Повісивши шолом на дзеркало, він широким, впевненим кроком попрямував до дівчини, яка все ще стояла біля огорожі, наче вкопана.

— Ти чому тут? — закричав він. 

— Ти різко пішов... і я прослідкувала за тобою, — тихо відповіла вона, дивлячись на нього знизу вгору.

Хлопець нічого не відповів. Він просто схопив її обличчя в свої долоні, ще гарячі від гонки, і міцно, майже відчайдушно поцілував. Софія відразу обхопила його за пояс, ховаючи пальці в складках його куртки. Навколо них миттєво утворилося живе коло. Глядачі, механіки, інші гонщики — всі кричали, свистіли й аплодували цьому тріумфу.

— Не приходь сюди, — прошепотів він їй прямо в губи, коли вони на мить відсторонилися. — Це не для тебе місце.

— Перше місце зайняв Лев! — рознісся над трасою посилений динаміками голос коментатора. — п’ятнадцять лямів доларів надходять на карту чемпіона!

Левицький перервав поцілунок лише на секунду, щоб кинути швидкий погляд на табло. Потім він підхопив Софію, одним рухом посадив її на свій байк перед собою і, не звертаючи уваги на організаторів, що бігли до нього з кубком, рвонув геть.

Вони мчали нічними вулицями, поки гул натовпу не розчинився в шумі прибережного вітру. Левицький різко загальмував на обочені порожньої траси, де ліхтарі кидали на асфальт довгі, розмиті плями світла. Він заглушив двигун, і тиша, що настала, здалася воглушливою.

Софія зіскочила з байка, її волосся було розпатлане, а очі все ще блищали від пережитого страху та швидкості.

— Максе, чому ти там був? Ти... ти ж міг розбитися! — вона підійшла ближче, заглядаючи йому в обличчя. — Навіщо тобі ці перегони? 

— Треба гроші, — коротко відповів хлопець, не знімаючи рук із керма. Його профіль у світлі ліхтарів здавався висіченим із каменю. 

— Навіщо? На що така сума? — вона не відступала. — П'ятнадцять тисяч доларів... Максе, це величезні гроші. Куди ти вляпався?