39 Розділ

Екран миттєво блимнув відповіддю: «ЯК?»

Він продовжував дивитися в моє вікно, не прибираючи телефон. Я бачила його силует — такий рідний у цій завеликій для мене куртці, яку я все ще стискала в руках. Я змусила себе видавити посмішку, сподіваючись, що він побачить її через скло, і написала останнє, що повинно було поставити крапку:

«Це тебе не має стосуватися. Давай, як і раніше, будемо просто незнайомцями».

Гаряча сльоза впала прямо на екран, розмиваючи літери. Я швидко витерла її рукавом, але за нею покотилася наступна. Я бачила, як він прочитав це. Побачила, як він на мить завмер, наче йому встромили ніж під ребра. Потім Руслан різко, майже злісно, сховав телефон у кишеню, натягнув шолом і, не озираючись, рвонув у місто.

Я сповзла по стіні на підлогу, обіймаючи його куртку.

Ранок зустрів мене сірим небом і липким відчуттям страху, який не минав навіть після подвійної порції кави. Я старанно замазувала синці під очима консилером, намагаючись повернути обличчю бодай якийсь живий вигляд, але погляд залишався скляним.

Коли я підійшла до школи, шепіт почався ще біля воріт. Дівчата з класу відверто сміялися, тицяючи пальцями в телефони, а хлопці проводжали мене сальними поглядами. Світ, який ще вчора здавався величезним океаном, стиснувся до розмірів шкільного подвір’я, де на мене вже чекав мисливець.

Марк виник нізвідки. Він по-господарськи перехопив мою руку, переплітаючи свої пальці з моїми, і міцно притиснув до себе. Я хотіла вирватися, але згадала вчорашню ніч і завмерла, дозволяючи йому вести себе, як полонену.

Ми зайшли в кабінет першого уроку. Клас миттєво затих, а потім перешіптування поновилося з новою силою. На останній парті я побачила Макса — він про щось тихо й зосереджено розмовляв із Сонею. Подруга виглядала так, ніби не спала всю ніч: розпатлана, з червоними очима. Коли вона побачила мене з Марком, її обличчя перекосилося від жалю.

Я потягнулася до своєї звичної парти, до Соні, але Марк різко смикнув мене на себе. 

— Ні, малявко. Відтепер ти сидиш зі мною, — він штовхнув мене на стілець за середнім рядом і встав перед класом, широко посміхаючись.

— Друзі, вибачте за вчорашній спам у чаті! — він голосно засміявся, розводячи руками. — Переплутав чати, буває. Хотів показати пацанам фокуси фотошопу, на що здатні сучасні нейромережі, а воно полетіло не туди.

— Не смій називати мене так.

— Як? 

— Не називай мене Малявкою. Ти не маєш права.

Клас вибухнув підлесливим сміхом. Всі вдавали, що повірили в цю абсурдну брехню, бо так було зручніше. Крістіна на передній парті щось уїдливо прокоментувала, і Марк підморгнув їй, сідаючи поруч зі мною.

Продзвенів дзвінок. Я постійно озиралася на двері, чекаючи, що от-от зайде він. Побачить Марка поруч зі мною, розлютиться, витягне мене звідси... Але місце Блека було порожнім. Його не було ні на першому уроці, ні на другому. Макс на задній парті ставав дедалі похмурішим, постійно перевіряючи телефон.

— Шукаєш свого байкера? — прошепотів мені на вухо Марк, боляче стиснувши моє коліно під столом. — Даремно. Думаю, він сьогодні зайнятий. Більше він до тебе не наблизиться, я про це подбав.

Я дивилася у вікно на порожню парковку, де не було чорного мотоцикла, і відчувала, як усередині все вигорає до попелу. Я сама сказала йому стати незнайомцем. Я сама вигнала його зі свого життя. То чому ж тоді так боляче дихати?

Наступні три дні були, що здалися вічністю, проведеною під крижаною водою. Кожна хвилина була просякнута липким соромом і холодом, який не могло вигнати нічого.

Я прийшла до школи, як на ешафот. Марк не відходив ні на крок. Його рука постійно лежала на моєму плечі — важка, власницька, наче клеймо. Блек з’явився лише на великій перерві. Він ішов коридором, розрізаючи натовп своїм широким кроком. Я затамувала подих, очікуючи на погляд, на бодай якийсь знак.

Але він пройшов повз. Він навіть не сповільнив крок. Його обличчя було наче висічене з каменю, а очі дивилися кудись крізь стіни. Він пройшов так близько, що край його куртки зачепив мій рукав, але Руслан навіть не здригнувся. У той момент я зрозуміла: він не просто злий. Він викреслив мене. Для нього я стала частиною тієї «гри», яку сама ж і закінчила.