34 Розділ

Я зайшов у свою кімнату і зачинив двері. Не вмикаючи світла, упав на ліжко прямо в одязі. Перед очима все ще стояли сині паперові рибки й Єва, яка заснула під моєю рукою. Я згадав її «казку» про щура, якого поливали водою, і Марка, який вважав себе господарем її життя.

Я стиснув кулаки. Дістав телефон і набрав Макса.

— Алло, Максе? Завтра ввечері будь біля мого гаража на байку. Візьми хлопців, якщо хтось вільний. Треба зустріти одного «гостя» з Києва. Поясню у школі.

Я натиснув на «відбій» ще до того, як Макс встиг видати черговий жарт про моє «раптове благородство». Його голос у слухавці звучав надто весело для тієї каші, яку я заварив.

З ним зустрілися біля гаражів, коли небо ще було блідо-сірим. Макс приїхав на своєму обшарпаному байку, позіхаючи на ходу.

— Ну і? — він заглушив мотор і подивився на мою брову. — Бачу, вечір вдався. Хто цей смертник, що залишив автограф на твоєму обличчі?

— Колишній Єви, — відрізав я, перевіряючи тиск у шинах. — Приперся з Києва. Психопат із багатим татком і купою комплексів.

Макс свиснув, витягаючи сигарету. 

— О-о, «столичні розбірки». І що ми маємо робити? Спалити його тачку чи просто пояснити, що в Одесі поганий клімат для киян?

Я випрямився і подивився йому прямо в очі. Жарти закінчилися. 

— Максе, слухай уважно. Ти сьогодні приглядай за Софією. Ходи за нею тінню. Якщо побачиш поруч когось чужого — ти знаєш, що робити.

Макс застиг із запальничкою в руці. Посмішка повільно сповзла з його обличчя. 

— Що відбувається, Блек? Ти ніколи не просив мене «пасти» дівчат. Тим паче Софію, вона тиха, як мишка. Кому вона потрібна?

— Новенька в небезпеці, — я коротко кивнув у бік будинку Єви. — Марк використовує оточення, щоб тиснути на неї. Соня — її єдина подруга. Це найслабша ланка. Я не хочу, щоб через мене або через Мілевську постраждав хтось ще.

Макс випустив цівку диму, примружившись. — «Новенька в небезпеці»... — протягнув він, уважно вивчаючи мою реакцію. — А ти що, тепер її особистий охоронець? Чи, може, вже хлопець?

— Я тобі казав кинути палити? Ідіот! — Я висмикнув цигарку і викинув.

— І Взагалі відчепись, Максе, — буркнув я і просто розвернувся, ідучи до свого байка. 

— Ей! Я ж не договорив! — крикнув він мені в спину.

Я не став слухати. Через пару хвилин, ми стояли під парканом і відчуваючи, як вібрує піді мною метал, я бачив, як відчиняються двері. Вийшла Єва. Вона завмерла на мить, побачивши нас обох. Я бачив її розгубленість, бачив, як вона шукає в моїх очах хоч якесь пояснення.

— Привіт, Малявко, — я відкинув візор шолома. — Питання будуть потім. Сідай. 

Я простягнув їй запасний шолом.

Якраз в цей час Соня вийшла з свого дому поправляючи рюкзак. Побачивши два гарчащих байки й нас у шоломах, вона округлила очі так, ніби побачила прибульців.

— Що за байкерський зліт? — тільки й встигла вигукнути вона.

Я не став розводити довгих розмов. Коротко, по-діловому, пояснив, що сьогодні безпечніше пересуватися «з кортежем», і що Макс — людина перевірена. Соня спочатку хотіла щось заперечити, але, глянувши на серйозне обличчя Єви, мовчки кивнула й застрибнула на байк до Макса. Тій явно було не звикати до авантюр, хоча за талію Макса вона вчепилася міцно.

Дорога до школи зайняла лічені хвилини. Ранкове повітря Одеси приємно обпікало обличчя, витравлюючи залишки нічної тривоги. Коли ми звернули на шкільну вулицю, я відчув, як Єва за моєю спиною ще сильніше стиснула пальці на моїй куртці.

Ми ефектно загальмували прямо біля головного входу. Десятки очей однокласників та вчителів одразу прикувалися до нас. Але мені було плювати.

Я заглушив двигун і допоміг Єві зняти шолом. Її волосся трохи розкуйовдилося, а щоки порозовіли від швидкої їзди.

— Приїхали, — тихо сказав я, дивлячись їй прямо в очі.

***

Ми переступили поріг школи, і я відчула, як на мене навалилася задуха, попри відкриті вікна. Я мертвою хваткою вчепилася в руку Соні, намагаючись знайти в ній опору.

— Вчора приїжджав мій колишній, — прошепотіла я, схилившись до її вуха. — Ніякий це не сюрприз, Сонь. Він маніяк. 

— В якому сенсі? — Соня різко зупинилася, ледь не збивши десятикласника, що пробігав повз. — Єво, що він зробив?