29 Розділ

Я збігла вниз, намагаючись на ходу розтерти запіклі сльози та прикрити волоссям садно на щоці. 

— Мамо? Ти рано сьогодні! — я вилетіла в коридор, ховаючи руки за спину. 

— Ох, Ягідко, на роботі сьогодні був справжній дурдом, — мама втомлено зітхнула, ставлячи важкі пакети з продуктами на підлогу. — Керівництво вирішило перевірити всі звіти за квартал... Ти чого така розпатлана?

Я кинулася допомагати їй з продуктами, старанно уникаючи прямого світла. 

— Та я... просто зачиталася, заснула на дивані, — я почала швидко перекладати йому овочі в холодильник. — До речі, мам, до мене прийшов однокласник. Вчителька сказала, щоб він мені пояснив тему з математики.

Мама здивовано підняла брову, розв'язуючи шарф. 

— Ти ж у мене відмінниця, Єво. З яких це пір тобі потрібні репетитори? 

— Цю тему не зрозуміла, бо пропустила, — я затараторила, намагаючись звучати переконливо. — У Києві ми її ще не проходили, а тут програма трохи вперед забігла.

— Ну, добре... А де ж він? — мама озирнулася на порожню вітальню. 

— В моїй кімнаті, займається. 

— Клич його сюди. Зараз повечеряємо, і ви сядете спокійно працювати. На голодний шлунок синуси не вчаться. 

— Та ні, мам... — я похолола, уявивши, як вона реагує на розбиту брову Блека та його похмурий погляд. 

— Він, мабуть, чекати не буде. Йому скоро додому. 

— Єво, не будь неввічливою. Клич. Нічого страшного, — вона вже наділа фартух і взялася за сковорідку.

Я приречено піднялася нагору. Руслан стояв посеред моєї кімнати, розглядаючи коріння книг на полиці. 

— Їсти будеш, — кинула я з порога. 

— Ні, дякую, я не голодний, — він навіть не обернувся. 

— Це не було питання, — я підійшла до нього і вхопила за край його футболки. — Мама сказала — будеш їсти. А потім ми будемо «займатися математикою». 

— В сенсі? — він нарешті глянув на мене, здивовано піднявши вцілілу брову. 

— В прямому! — я зашипіла, наближаючись до нього майже впритул. — Будеш сидіти з підручником і робити вигляд, що знаєш, що таке логарифми. І тільки спробуй сказати хоч слово про Марка! Або про те, що було на вулиці! Ти мене зрозумів?

Руслан повільно нахилився до мене, і на його обличчі з'явилася та сама зухвала, бісяча посмішка, яку я бачила в школі.

 — Малявка, ти нічого не переплутала? — він злегка примружився. — Ти зараз командуєш людиною, яка годину тому відбила тебе у психопата? 

— Руслане, будь ласка... — я смикнула його за руку вниз. — Просто побудь нормальним учнем десять хвилин.

— Ладно, Малявка. Але врахуй: за кожен розв'язаний приклад ти будеш мені винна, — він відкинув мою руку, але вже не так грубо, і ми почали спускатися.

Я тягнула його вниз, відчуваючи, як серце знову пускається вскач. Мама стояла біля плити. 

Він вийшов на світло кухні — високий, у своїй потертій куртці, з пластирем над бровою і поглядом, у якому читалося. Мама завмерла з лопаткою в руці, оглядаючи мого «репетитора» з ніг до голови. Руслан витягнувся у струнку, намагаючись заховати збиті кісточки пальців у кишені джинсів.

— Мамо, знайомся, це Руслан, — я штовхнула його ліктем у бік. — А це моя мама, Наталія Богданівна.

Руслан раптом посміхнувся і кивнув. 

— Дуже приємно, Наталіє Богданівно! — пробасив він так офіційно, ніби прийшов здавати присягу, а не вчити синуси. — Дякую за гостинність. У вас... е-е... дуже гарний фартух. 

Я пирхнула в кулак. Мама взяла ніж в руки, розглядаючи це диво з розбитою бровою. 

— Гарний? — перепитала вона, мружачись. — Ну, головне, щоб борщ не злітав. Так, математику на потім, вечеря спочатку, а картопля сама себе не почистить. Руслане, ви ж допоможете тендітним жінкам?

Блек розгублено подивився на мене. Його очі кричали: 

«Малявко, рятуй!». 

— Звісно, мама, він обожнює картоплю! — підморгнула я. — Це його прихований талант.

Через дві хвилини Блек сидів на табуретці і з зосередженим обличчям чистив картоплину, ніби розміновував бомбу. Мама стояла поруч, нарізаючи цибулю.

— То кажеш, математику пояснюєш? — мама кинула швидкий погляд на його пластир. — А брови ви теж лінійкою вимірювали, що так невдало вийшло?

 — Це... е-е... — Руслан затнувся, дивлячись на мене. 

— Це метод від супротивного! — підказала я пошепки, проходячи повз із тарілками.

 — Так! — підхопив Блек, витираючи лоба тильним боком долоні. — Метод від супротивного. Вдарився об кут... аксіоми. Дуже гостра була аксіома, Наталіє Богданівно. Недогледів.

Мама підозріло примружилася. 

— Руслане, а ви завжди картоплю чистите так... художньо? Вона у вас тепер схожа на багатогранник. Теж з геометрії тема? 

— Це інноваційний підхід, — серйозно відповів Руслан, намагаючись зрізати шкірку так, щоб не відрізати собі пальці. 

— Щоб краще просочувалася соусом. Фізика процесу, розумієте?

— Розумію, що ви обоє щось недоговорюєте, — мама всміхнулася, і я на мить похолола. — Але за картоплю — дякую. Давно в цьому домі не було чоловічої руки, навіть якщо ця рука більше звикла до гайкових ключів, ніж до овочерізок.

— Я просто... дуже люблю вчитися, — видавив Руслан, дивлячись на гору лушпиння, яка вже завалила йому коліна. — Особливо в гостях у відмінниць.

Я відвернулася до вікна, щоб не розреготатися на весь голос. Бачити Блека, який «пливе» під маминим лагідним допитом, було найкращими ліками від денного кошмару.

— Так, — мама витерла руки об рушник. — Єво, допоможи йому, а то ми до ранку будемо їсти картопляні піраміди. Руслане, після вечері — ніякої математики, поки не вип’єте мого компоту. Це закон дому.

— Слухаюсь, мем... тобто, Наталіє Богданівно, — Руслан вирівняв спину і ледь не віддав честь брудною картоплиною.

Коли мама вийшла в іншу кімнату відповісти на дзвінок, Блек миттєво розслабився і повернувся до мене, очікувано звівши брови. 

— Серйозно, Малявко? Я зараз виглядаю як повний бовдур.