24 Розділ

Він не став просити вдруге. Блек розвернувся, сів на байк і одним рухом натягнув шолом, приховуючи обличчя під темним склом. Двигун заревів на всю вулицю, і він рвонув з місця. Я стояла на порозі й дивилася, як він зникає в кінці проспекту. Він жодного разу не обернувся.

Я зайшла всередину і лише в тиші передпокою зрозуміла, що все ще загорнута у шкірянку Блека. Вона все ще зберігала його тепло, і цей запах — суміш вітру, бензину та хвої — на мить змусив мене повірити, що я в безпеці. Я піднялася у свою кімнату, зняла куртку й обережно повісила її на спинку стільця. Вона виглядала там чужорідно, але правильно. Я впала на ліжко, не зводячи очей з цієї чорної шкіри і напису “black air” 

Різкий, вимогливий дзвінок у двері розрізав тишу. Серце підстрибнуло до самого горла. Мама? Я кинулася вниз сходами, вже готуючи слова, щоб виплеснути їй весь свій страх перед Марком. Але коли я рвонула двері, повітря застрягло в легенях.

На порозі стояв він. Марк.

Його світле, майже платинове волосся було зачесане назад. У світлі дня блиснуло маленьке срібне кільце в носі, а в лівому вусі погойдувалася важка сережка. Він виглядав так само, як у моїх нічних жахах: красивий, злий, з гострою красою, яка раніше мене приваблювала, а тепер викликала нудоту.

— Привіт, люба, — вишкірився він і, не чекаючи запрошення, безцеремонно відштовхнув мене плечем, заходячи в дім.

— Вийди. Зараз же вийди, Марку! — мій голос здригнувся.

Він ігнорував мене. Марк почав повільно, по-хазяйськи обходити вітальню. Його тонкі пальці проводили по корінцях маминих книг, по рамках з фотографіями. 

— А тут непогано, — тягнув він слова, наче патоку. — Затишно. 

— Як ти дізнався де я живу?

— Твоя тупа подружка повірила, що я твій друг і приїхав сюрпризом.

Я ходила за ним слідом, стиснувши кулаки так, що нігті впивалися в долоні. 

— Тобі час іти. Я зараз зателефоную в поліцію!

Марк раптом зупинився біля підніжжя сходів і подивився вгору. Його очі звузилися. 

— А твоя кімната на другому? 

— Тобі туди не можна! — я випередила його, намагаючись перегородити шлях, але він лише холодно посміхнувся. 

— Мені можна все, Єво. Невже ти забула?

Він різко штовхнув мене в плече. Я не втрималася на ногах і впала, боляче вдарившись ліктем об сходинку. Марк навіть не призупинився, лише кинув через плече: 

— Як була незграбною, так і лишилася.

Я кинулася за ним, але він уже був у моїй кімнаті. Він безпардонно вмостився на моєму ліжку, розвалившись на подушках. Його погляд ковзав по моїх речах, поки не зупинився на стільці.

— Це що, чоловіча куртка? — його голос миттєво втратив іронію, ставши низьким і небезпечним. 

— Тобі що до того? — я підскочила, вихопила куртку Блека і сховала її за спину. Не тому, що боялася, що він побачить, а тому, що знала: він може її зіпсувати.

Марк повільно підвівся з ліжка. Він почав наступати на мене, а я задкувала, поки не вперлася спиною у вікно. 

— У тебе є хахаль? — процідив він. 

— Тобі час йти, — повторила я, хоча голос зрадницьки тремтів. 

— Я спитав: у тебе є хлопець?! — він гаркнув так, що я здригнулася. 

— Нема. 

— Але він був у твоїй кімнаті... А мені не можна, — він майже торкався своїм обличчям мого. — Ти зраджуєш мені? 

— Ми розлучилися, Марку! Більше пів року тому! — я спробувала виштовхнути слова крізь клубок у горлі. 

— Ні! Це ти мене кинула і втекла, як щур! 

— Бо ти ідіот! Ти поводишся як останній покидьок! Я тебе ненавиджу!

В ту ж мить голова відлетіла вбік від різкого удару. Пекучий біль розлився по щоці, і перша сльоза скотилася до губ. 

— Хворий покидьок... — прошепотіла я.

Марк вирівняв дихання і раптом примирливо посміхнувся, ніби нічого не сталося. 

— Забув сказати. Наша сім’я також переїхала сюди. Бізнес батька, знаєш... Думаю, я піду в твою школу. Будемо знову разом. А якщо не хочеш, щоб усі побачили ті твої «цікаві» фотки — поводься нормально.