21 Розділ

— Руслан? — здивувалася класна керівничка, переводячи погляд на Блека, який якраз збирався сісти. 

— Що ж... несподівано. Тоді нехай. Руслане, виходь, розв’яжеш задачу. Сідай, Єво.

Я лише знизала плечима і, проходячи повз нього назад до парти, нахилила голову та глянула на нього знизу вгору. Я широко й переможно посміхнулася, насолоджуючись моментом.

Блек завмер із витягнутим обличчям. Він здивовано дивився на мене, ніби вперше побачив у мені гідного супротивника. Його очі на мить звузилися — він зрозумів, що я щойно майстерно перевела стрілки.

— Ну, йди, «репетиторе», — тихо кинула я, сідаючи на місце. — Покажи клас.

Руслан вийшов до дошки з таким виглядом, ніби він робить величезну послугу всьому людству. Він узяв крейду й почав писати. Це була задача на дослідження функції з використанням похідної та пошуком екстремумів — класика 11 класу.

Він розмашисто знайшов похідну, прирівняв її до нуля і вирахував критичні точки. Клас мовчав. Я здивовано переглянулась з Софі. Блек закінчив графіком, кинув крейду в лоток і, не чекаючи коментаря вчительки, пішов на місце.

Сівши позаду мене, він одразу ж різко потягнув мене за пасмо волосся. 

— Мілевська, зовсім страх загубила? — прошипів він мені в потилицю. — У тебе тепер вісім життів, малявка. Будеш переказувати мені цей параграф напам’ять, поки не вивчиш, раз я вже твій репетитор. 

— Ще чого? — я спробувала обернутися, але в цей момент він спритним рухом стягнув резинку з мого волосся.

Воно миттєво розсипалося по плечах, лоскочучи мені щоки. 

— Поверни! Поверни негайно! — я забула про урок і розвернулася до нього через парту, намагаючись вихопити резинку з його пальців. Наше ворушіння й мій голосний шепіт привернули увагу всього класу. Однокласники почали обертатися, а класна керівничка зупинилася посеред речення.

— На дошку дивись, малявка, — хмикнув Блек, ховаючи мою резинку в кишеню джинсів. 

— Що там відбувається? — закричала вчителька, вдаряючи лінійкою по столу. — Чорний! Мілевська!

Я вже збиралася виправдовуватися, але Руслан випередив мене, раптом зробивши максимально стурбоване обличчя: 

— Вибачте, Юліє Ярославівно. Мілевська погано почувається просто. Дуже проситься в медпункт, ледь при свідомості. 

— Єво, що сталося? — вчителька миттєво пом’якшала, дивлячись на мій розгублений вигляд. 

— Голова болить дуже, — відповів за мене Блек, підводячись і впевнено беручи мене за зап’ястя. — Температура, мабуть. Я її супроводжу. 

— Ой, справді... ти така червона. Руслане, відведи однокласницю до медсестри. Тільки швидко!

Я не встигла й пари з вуст випустити, як він витяг мене з-за парти й вивів з кабінету. Як тільки двері зачинилися, він не зупинився. 

— Біжимо, — кинув він, прискорюючи крок. Ми призупинились перед постом, Блек перевірив чи охоронець спить, як завжди, і промчали повз вискочивши на задній двір школи. Ми бігли взагалі не в сторону медичного пункту. Ми мчали в бік проспекту, де за рядами старих каштанів ховалися цегляні гаражі.

Він підвів мене до одного з них, швидко відчинив важкий замок і затягнув мене всередину. Там, у напівтемряві, що пахла бензином і мастилом, стояв він — масивний чорний мотоцикл, що блищав хромом. Руслан дістав два шоломи. Один, трохи завеликий, він без церемоній напхнув мені на голову й застебнув ремінець під моїм підборіддям. Потім надів свій і викатив байк на вулицю.

— Це твій? — запитала я, намагаючись перекричати шум вітру, поки він заводив двигун. 

— Ні, вкрав, — буркнув він через скло шолома, але в його очах знову спалахнули ті самі бісики. 

— Сідай!

 — Куди? Це взагалі нормально, що ти мене викрав з уроку? 

— Молодість одна, безглуздо витрачати її на навчання. Треба гуляти, малявочка! — вигукнув він. — Життя коротке. Сідай, Малявко. Покажу тобі справжню Одесу.

— Ще чого! — вигукнула я, відступаючи на крок. — Ти мене викрав, ти мене і лови!

Я різко розвернулася і, притримуючи руками важкий шолом, щоб він не бовтався, дременула в бік паркової алеї, що починалася відразу за гаражами.

— Гей! Ти куди?! — почув я його здивований вигук за спиною.

— Спочатку наздожени! — крикнула я через плече, не збавляючи темпу.