15 Розділ

Після кабінету директора я почувалася вичавленою, як лимон. На наступному уроці Соня все ще була в медпункті, тому я сиділа сама. Блек за моєю спиною теж притих — мабуть, переварював перспективу працювати молотком. А от Крістіна Євтушенко весь урок косилася на мене так, ніби я особисто підпалила її гардероб. У її погляді було стільки отрути, що дивно, як мій зошит не розплавився.

Коли пролунав дзвінок, я зібрала речі й попрямувала до складу завгоспа. Але дійти не встигла. У глухому тупиковому коридорі біля сходів мене перестріла Крістіна з двома своїми подружками.

— Є розмова, — Крістіна перегородила мені шлях, склавши руки на грудях. 

— Чого тобі? — я зупинилася, міцніше стиснувши лямку рюкзака. 

— Чого ти так зачепилася за цю мишу? 

— За яку? — я напружилася. 

— За Корж. 

— Вона моя подруга, — відрізала я. 

— А Блек? Теж твій «друг»? — Крістіна примружилася. 

— Ні.

Вони синхронно зареготали, і цей звук відлунив від стін якось по-злому. Вони почали підходити ближче, затискаючи мене в кут.

— Чого тобі треба? — знову спитала я, дивлячись Крістіні прямо в очі. 

— Мені — нічого. А от тобі що треба? Чому ти постійно поруч вертишся? Ще й з цією дурою, — вона кивнула в бік, де зазвичай стояла Соня. 

— Я хочу, щоб ви її не чіпали. 

— Тоді ти хочеш зайняти її місце?

У мене в голові на мить настала тиша. Що? Вони що, з дуба рухнули? Їм обов'язково треба когось цькувати? Що за дебіли в цій школі, невже немає інших справ?

— Я не чую відповіді, Мілевська! — крикнула Крістіна, наближаючись впритул. 

— Йди лісом, — я спробувала просто обійти її по дузі.

— Зарахую це як погодження! — гаркнула вона.

Перш ніж я встигла зорієнтуватися, Крістіна різко викинула руку вперед і мертвою хваткою вчепилася в моє волосся. Я скрикнула від несподіваного болю, голову різко смикнуло назад.

— Пусти! — я спробувала відштовхнути її, але дві інші дівчини миттєво накинулися з боків.

Хтось штовхнув мене в плече, і я не втрималася на ногах. Я полетіла на підлогу, боляче вдарившись ліктями об твердий лінолеум. Короткий хрускіт — і мої улюблені спортивні штани розірвалися на коліні.

— Миша приїхала правила встановлювати? — Крістіна замахнулася і вдарила мене відкритою долонею по обличчю.

У голові задзвеніло. Я спробувала підвестися, розмахуючи руками, щоб відбитися, але сили були нерівні. Чийсь кросівок влучив мені в бік, вибиваючи повітря з легень. Я відчула, як по підборіддю потекло щось тепле — розбита губа одразу віддала різким болем.

Я закрила голову руками, відчуваючи, як вони смикають мене за одяг, штовхають і вигукують якісь образи. Кожен удар віддавався тупим болем, а шкіра на ліктях пекла так, ніби її припекли залізом.

— Це тобі за «героїзм», — прошипіла Крістіна, наступаючи мені на край розірваних штанів. — Ще раз встрянеш — Одеса тобі пеклом здасться.

Вони кинули мій рюкзак у смітник під стіною і, сміючись, швидко пішли геть, залишивши мене сидіти на холодній підлозі.

Я важко дихала, витираючи кров з губи тильною стороною долоні. Все тіло нило. Лікті були здерті до м’яса, коліно пекло крізь дірку в тканині, а в роті стояв присмак металу. Я подивилася на свої тремтячі руки. Вся моя ранкова бадьорість і «ентузіазм» зникли, залишивши лише лють і нестерпне бажання просто зараз опинитися вдома, у своїй темній кімнаті з неоновими стрічками.

Я довго сиділа на підлозі, спершись головою на холодну стіну, поки гамір у коридорах не вщух. Голоси стихли, важкі вхідні двері школи час від часу гупали, випускаючи останніх учителів. Годинник показував п’яту. Я з трудом підвелася, відчуваючи, як кожне садно на ліктях відгукується пекучим болем. Обтрусила рюкзак від пилу, закинула його на плече й попленталася до виходу.