Поезія/вірші. Частина 2
Прощаючись із зимою...
Проміння сонця грає на папері,
І грають на папері всі слова,
Хоча, о, ні! Не всі…
Лише, що я жива!
І сутінки в моїй душі
Веселка мечем розбила.
Не вміла, не хотіла, не любила…
Тепер, як річка, що тримають її береги:
Стрімка, гаряча – хоча зовні тиха і холодна,
Хоч була не права,
Але була не згодна…
І кожна хвиля як серця удар,
Як ще одна мить подарована вічністю.
Хотіла б її я тобі відчинить
Годиною новорічною, новоденною.
Стою на краю світу – він кругом.
В волосся справді барва золота
І сонце в ньому виграє кантати,
І через це схотілось написати так,
Що б мить оця у вічності жила,
Де я – весна,
Закохана, стрімка, із вітром граю
В волоссі сонце, говорю – кохаю!
Де 20 (та яка ж для вас різниця,
Для віку іншого мені оце не зміниться).
Де я – ще вірю, де я вже знаю,
Що все в житті зроблю,
Що все зробити маю.
Де я сиджу, і слухаю тремтіння
І, думаю чи стук весни це,
Чи може твій це стук,
Моє Спасіння.
27.02.2011.
Відредаговано: 01.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
