Поезія/вірші. Частина 2

Не чекаючи

І від людей я не чекаю подвигів.
Давним-давно сама їх не роблю.
Просто іду по цім замерзлім озері,
І думаю – нарешті я люблю.

Як я цього хотіла, скільки часу!
Пісок в годиннику не зменшив свою масу,
Не зацвіло колосся ще у полі.
На волі я ще, птаха я, на волі…

Невже це всього-навсього каприз,
Невже, мені так просто захотілось.
Посміла вимовити вслух
На вічну милість і ми зустрілись…

І дух століть, і тихий дзвін у храмі –
Мої відкрив до вічності він брами.
На підсвідомості, як Всесвіт – Абсолют…
А може й люблю, але я – не тут.

Подобається

#599 в Різне
#68 в Поезія

Відредаговано: 01.12.2025