Поезія/вірші. Частина 2
Любов надихає…
Любов надихає…
Фіранку перший промінь відкрив
І мовив, що Земля преповна див,
Що, може, й за вікном мороз і сніжно
Любов нас надихає всіх на ніжність…
Весняні крапельки котилися зі стріхи
Повні натхнення, сонця, сміху,
Як мало доведеться вже чекати
Поки одінуть вишні пишні шати.
Не вічні дні – гудок говорить телефону –
Крізь відстані серденько мчить додому,
Щоб знову погляд твій закоханий зустріти.
Століття, наче, мить, а ми – неначе діти,
Такі малі, самі в собі ще пишем прозу
І під промінням заходу за руки разом
Йдемо, шум вітру чую у моєму платті
І під цю музику так хочеться кричати:
- Без тебе світ цей мій не був би раєм!
Мене любов безмежно надихає…
І коли б шанс був все це повторити
Хотіла б знову я тебе зустріти.
Не вірить в неї хтось, а я то правду знаю,
Коли шепочеш ти мені – кохаю.
І, знаю, що життя було б й без тебе,
Та краще вже натхнення навпіл з небом.
20.02.2012
Відредаговано: 01.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
