Поезія/вірші
ПЛАКУЧА ВЕРБА
ПЛАКУЧА ВЕРБА
Забриніли дрібні колоски:
Вітер жито рукою пестив
І здавалось все ніби у сні,
Весь мій світ загубився у безвість.
Ноти білі – звучить сопілка
На душі чомусь стало так гірко.
Ніби, це все розлука зробила:
Відібрала у птаха крила!
Зірка впала на плесо вечернє
Сколихнула заснулі води,
Освітила навкруг все озеро –
Найвеличніше чудо природи.
Не сиділи тоді на березі,
Не вслухались в пісні русалок
Просто загубились в тій же безвісті
Якої досить здається мало.
Ноти білі – звучить сопілка,
Як же жаль – ти на іншім березі.
З мого берега встане веселка,
З твого берега птахи злітають…
Опустила волосся у воду
Шепочу всім знайомим смерекам:
«Розкажіть, як колись я любила.
Та мовчіть, як мені не легко!»
Не заграє мені на сопілці,
Не піду більше лісом зеленим.
Це ось озеро, хоч прекрасне
Відібрало життя у мене.
Та природа мене пожаліла
І на березі цьому зростила
Жаль, що тільки плакучою вербою,
А не дала пташині крила!
Відредаговано: 21.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
