Сонет №72
Кожна мить, кожен наш момент,
Ніби коханню вічний монумент.
Ось тану я з світами потихеньку,
А ти не бачиш, ти не знаєш це,
А як настане час твого прозріння
Боюсь, що в серці моєму
Себе не знайдеш! Любов не знайдеш!
Все давно мине!
Як «що» мине, не буду говорити!
Ти винен сам, на цьому все…
Не вмів ти розпізнати,
Не зміг ти зрозуміти,
А я, як бачиш можу розлюбити
І не лише єдиного тебе…
15.06.- 04.08.2008р
Відредаговано: 21.11.2025