В гіркій задумі зорі розплелись.
Смутний той вечір незабутній
І голос дуже добре чутній,
Що промовляв та марно колись.
Колись…колись…у пам’яті спливає,
Як в потічку прозорая вода,
Вона така бажана в спеку,
А взимку, мовби, серце замерза.
Я не зможу цього забути,
Як забуду то пам'ять воскресить вода.
Хоч пам’ятаю, але більш не хочу
Ніколи повертатись я туда.
Не хочу потім відчувати біль…
І серце замітає заметіль.
17.05.2007…р….
Відредаговано: 21.11.2025