Поезія Вільних
*1*
Коли помру, а станеться це скоро,
Ховати в землю не посмійте ви мене.
Спаліть мій храм, вогню мене віддайте,
Піду на зустріч Рідним я Богам.
Усе життя провів я у неволі,
І винним бути вже напевно звик.
Та сталось так, напевне поклик долі…
Щоб стати вільним серце вже кричить.
Я жив як вмів, інструкцію, пробачте,
Про те як треба я ще не збагнув.
Я свято вірив в Бога, я молився,
Та все ж таки забутим Богом був.
Коли сім’ю свою прогодувати намагався,
До Бога щиро я звертався, молив, просив
До храму я ходив та на колінах клявся.
Що тільки я робить не намагався,
Та лиш розчарування я здобув.
І був момент, коли вже відчай зводив
Із розуму мене в останню путь.
Тоді, вже як не дивно усвідомив,
Що силу предків маю осягнуть.
Побачив я багатство у природі,
В її лісах, озерах і гаях.
Ось де життя, позбавлене неволі,
Я йду туди за покликом своєї долі,
Свободу й волю хочу там здобуть.
Відредаговано: 18.12.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
