Поезія, написана серцем
Вчителькам
Вона була прекрасна й молода,
Щодня вбиралася, як на свято.
Ходою легкою до школи йшла
І учнів усмішкою зустрічала радо.
Вона вкладала знання в голівки,
Викохувала кожного й любила.
Вчителювала все… І йшли роки,
І вже своїх дитяток породила.
Вона вже матір! Тільки ж педагог
За зошитами й планами не завше бачить,
Як виросло своє дитя й пішло
В життя доросле, і щасливе наче б…
Згас вечір… Розкинув морок шати.
Вона не спить – перевіряє план.
Чи вміє ще хтось так кохати
Свою роботу? Вже округливсь стан
Її і згодом, побіліли скроні.
Уже не йде до школи ранками,
І дзвонить часто доні.
Всміхаючись сонцеві, що сходить за фіранками.
Вранці сидить Вона собі на ґанку,
Глядить на сонце через окуляри.
Чекає щось… Метелики у танку
Весняному, зимові погубились чари.
Та ось з воріт вискакує малеча:
- З восьмим березня, учителько! -, гукають.
Вона для них, неначе ж бо свята, Предтеча.
У Неї – сльози, щічечки палають.
І квіти ті – не квіти, а кохання,
І сміх отой для Неї краща дяка:
Плоди рясні дало Її вчителювання.
О, вчителі мої, велика Вам подяка
Бо кожна з Вас – дороговказуюча зірка
Науки, й вічні Ви, як і сама Наука!
Щастя й здоров’я Вам – найвища мірка,
Й життя безхмарного найліпша запорука!
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
