Поезія, написана серцем

Вчителькам

Вона була прекрасна й молода,

Щодня вбиралася, як на свято.

Ходою легкою до школи йшла

І учнів усмішкою зустрічала радо.

Вона вкладала знання в голівки,

Викохувала кожного й любила.

Вчителювала все… І йшли роки,

І вже своїх дитяток породила.

Вона вже матір! Тільки ж педагог

За зошитами й планами не завше бачить,

Як виросло своє дитя й пішло

В життя доросле, і щасливе наче б…

Згас вечір… Розкинув морок шати.

Вона не спить – перевіряє план.

Чи вміє ще хтось так кохати

Свою роботу? Вже округливсь стан

Її і згодом, побіліли скроні.

Уже не йде до школи ранками,

І дзвонить часто доні.

Всміхаючись сонцеві, що сходить за фіранками.

Вранці сидить Вона собі на ґанку,

Глядить на сонце через окуляри.

Чекає щось… Метелики у танку

Весняному, зимові погубились чари.

Та ось з воріт вискакує малеча:

  • З восьмим березня, учителько! -, гукають.

Вона для них, неначе ж бо свята, Предтеча.

У Неї – сльози, щічечки палають.

І квіти ті – не квіти, а кохання,

І сміх отой для Неї краща дяка:

Плоди рясні дало Її вчителювання.

О, вчителі мої, велика Вам подяка

Бо кожна з Вас – дороговказуюча зірка

Науки, й вічні Ви, як і сама Наука!

Щастя й здоров’я Вам – найвища мірка,

Й життя безхмарного найліпша запорука!



#5072 в Різне

У тексті є: поезія, поема

Відредаговано: 21.03.2018

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше