Поезія, написана серцем
Невільник об'єктиву (канюк)
Володар неба, чудова птиця,
Зломивши крила, сидить на спиці.
Проходять люди, дивуючись вроді –
Бо хто ж є кращий? Нема та й годі!
Широкі крильця слабкими стали,
Бо стільки років вже не літали.
І лише згадки ширяють в небі:
Хто ж він тепер і де бути треба?
Фотографуються люди, спалахує об’єктив…
І де ж те минуле? Чи жив, чи й не жив?
Закриє очиці на мить – бачить рай:
Степ вільний і щурячий край!
І вдосталь він їсть, і до смерку літає,
І вітер голубить, і сонце кохає!
Та то лиш на мить, а розкриє …
І людьми, як зорями обрій засіє…
Подібний до яструба, хижий і вільний…
Сумні його очі землі степової,
Заплакані очі, налитії кров’ю!
“О, люди, навіщо мене полонили?”
Навіщо вам фото? Навіщо ж зганьбили
Ви честь охоронця полів і володаря неба?”
Нехай захистить його Геба…
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
